Жаба й Віл (скорочено) – Глібов Леонід

Раз Жаба вилізла на берег подивиться Та й трошечки на сонечку погріться. Побачила Вола Та й каже подрузі тихенько (Вигадлива була!): – Який здоровий, моя ненько! Ну що, сестрице, як надмусь. То й я така зроблюсь? От будуть жаби дивуваться! – І де вже, сестро, нам рівняться… – Казать їй друга почала; А та не слуха… дметься… дметься. – Що, сестро, як тобі здається. Побільшала хоч трохи я? – Та ні, голубонько моя! – Ну, а теперечки? дивися! – Та годі, сестро, схаменися! – Не слуха Жаба, дметься гірш, – Все думає, що стане більш. – Та й що, дурна, собі зробила? – З натуги луснула – та й одубіла! Такі і в світі жаби є. Прощайте, ніде правди діти; А по мені – найлучче жити, Як милосердний Бог дає.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Байка Л. Глібова розповідає про Жабу, яка, побачивши Вола, захотіла ти такою великою, як він. Заздрість примусила її надиматися, поки! луснула, хоч подруга й застерігала її про небезпеку. Це алегорична картина, яка висміює людей, що прагнуть досягти того, що виходить межі їхніх можливостей. Причому йдеться не про щось необхідне, суспільно корисне, а про звичайні забаганки. Автор у кінці виводить мораль: треба жити так, “як милосердний Бог дає”, тобто відповідно до своїх можливостей та здібностей. Байка побудована у формі динамічного діалогу, з емоційно забарвленою лексикою (голубонька, одубіла та ін.).


Жаба й Віл (скорочено) – Глібов Леонід