Юрій-Осип Федькович – Думи мої, діти мої

ДУМИ МОЇ, ДІТИ МОЇ Думи мої, діти мої, Лихо мені з вами! Поклав би я вас, як жовняре, Пишними рядами, Та боюся, що вас займуть За голубе море… Думи мої, діти мої, Лихо моє, горе! За моє б займили, як мене гонили, Гонили та били… чому не втопили? Не знали би люди, як темної ночі Кривавов китайков втираються очі, Як з тихов зорею говорить стойкар; Не знали би були… Думи мої, думи, Тепер довелося за вас відвічать, Бо вни мене лають, мені дорікають: \”Ледащо ти, – кажуть, – іди в поле жать, А не втирай дрібні сльози Тихими ночами!\” Думи мої, діти мої, Лихо мені з вами! Думи мої, діти мої, Що з вами учиню?.. Посію вас барвінками По всій Україні І буду вас виростати, Слізьми ізрошати, – Процвітете, як то море, – Хто ж вас буде рвати? Не я вже вас зриватиму, Зриватимуть люди Та дівчата до вінчання, А мене забудуть. Нехай і так, що ж робити? На все божа воля. А я за вас у Сучаві Святому помолюсь.



Юрій-Осип Федькович – Думи мої, діти мої