Євген Дудар. Дотепні оповіді сучасного письменника-гумориста

УРОК 68

Тема. ЛPK №2. Євген Дудар. Дотепні оповіді сучасного письменника-гумориста.

Мета: ознайомити учнів із постаттю та дотепним оповідями сучасного письменника-гумориста; виразно й усвідомлено читати твори, коментувати їх прихований зміст; виховувати вимогливе ставлення до себе, вміння аналізувати й зіставляти вчинки власні та інших.

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, ілюстрації до них.

Епіграф.

Сміх заради життя, а не життя заради сміху.

Євген Дудар

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя.

– Талант і постать на кшталт Євгена Дударя, діючи у якійсь іншій національній культурі, вже давно стояв би на недосяжно високому, “розкрученому”, озвученому, зафільмованому, заміфологізованому п’єдесталі, що кожен школяр знав би і в обличчя, і на ім’я, по батькові. Десь на заморських цивілізаційних берегах письменник рівня Дударя вже давно був би багатий, модний, розрекламований не гірше Паоло Коельо. У нас же, як справжній сатирик, ще й справжній українець, він живе в однокімнатній квартирі, поруч з тими самими “маленькими українцями”, вміє непогано готувати, полюбляє пригощати гостей розкішною наливкою, ловить рибу, їздить у метро й електричках, рідко з’являється на екранах неукраїнського українського телебачення, інколи дає інтерв’ю і пише нові й нові гуморески.

Що ми знаємо про Євгена Дударя і чи знаємо ми його?

2. “Презентація автора”.

Заздалегідь підготовлений учень чи кілька учнів представляють письменника, розповідаючи про його життєвий шлях з використанням фотографій, спогадів, уривків з творів тощо.

(Орієнтовний матеріал для розповіді. “Про нашого сучасника Євгена Дударя письменник Петро Сорока сказав так: “На Україні це ім’я давно стало синонімом доброго настрою і веселого життєствердного сміху. Важко назвати іншого сатирика-гумориста, який би користувався такою широкою популярністю, що зримо переростає у всенародну славу”. З цими словами важко не погодитися, оскільки твори сатирика звучать по радіо, на концертах, виходять друком. Про всенародне визнання Євгена Михайловича свідчить і те, що жодна з його двадцяти книг довго не залежувалася на полицях книжкових магазинів.

Народився Євген Дудар 24 січня 1933 року в селі Озерна, яке зараз належить до Зборівського району Тернопільської області. Про перші свої враження від батьківської сім’ї Євген Дудар пише з гумором: “Звісно, як і всі, я, очевидно, народився. Хоча батьки переконували, що мене “загубили цигани”… Батько шив. Був добрим кравцем. Зимовими вечорами засиджувалися довго. В хаті збиралися сусіди. Брат Богдан читав уголос. Ці вечори були першими моїми студіями. Освітянськими, літературними, акторськими і навіть політичними… Батьків батько, себто мій дід – Теодор Дудар, був кушнірем, вичиняв шкіри і шив кожухи. Мамин батько, а мій дід, Іван Мороз, походив із села Цеброва. Мав багато землі, велику пасіку… У п’ять років я вже добре читав газету, співав пісні, знав Шевченків “Кавказ”, “Гамалію”, “Мені однаково…”, Руданського – “Народився я на світ…”. Книжки читав запоєм”.

Виховувався Євген у патріотичному дусі, особливо зворушливо для батьків і сусідів звучала у його дитячому виконанні козацька пісня “Гей, брати-козаки!”. А ще сатирик з гумором писав, що умови життя в його батьківській родині не передбачали ні розкошів, ні потурань дітям, як і не допускали до брунькування в незміцнілих душах й тілах ні найменших проявів ледарства: “Стимулятором мого фізичного росту, як в усіх нормальних дітей, була пшоняна каша, яку я ненавидів. Тому зостався… таким тендітним. Стимулятором мого інтелектуального росту була “березова каша”, яка й не допускала до того, щоб я став “дубом” . Як бачимо, син працелюбного українського роду Євгенко з дитинства бачив, як високо народ цінував чесність і порядність, спрагло вбирав у душу веселі жарти батька й матері, доброзичливі кепкування сусідів з недолугих вчинків земляків або знайомих.

Здобувши неповну середню освіту, Євген Дудар подав документи до Дрогобицького нафтового технікуму, та стати учнем цього закладу перешкодила випадковість: напередодні вступного екзамену пішов купатися й невдало стрибнув з вишки. Згодом безрезультатно вступав до театрального училища, служив в армії на території Азербайджану. Повернувшись додому, став студентом факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка.

Ще першокурсником почав друкувати гумористичні твори. Здобувши диплом, працював у Хмельницькій обласній газеті, згодом – редактором видавництва Львівського університету. Переїхавши до столиці, влаштувався до редакції сатиричного журналу “Перець”.

Перша книга Євгена Дударя – “Прошу слова” – побачила світ у 1967 році, друга – “Вуглеводи і віники” – через рік. Бути сатириком у часи виходу перших Дударевих друкованих творів було дуже небезпечно. Сатирик, як мінер, міг помилитися лише раз у житті. Досить згадати геніального Остапа Вишню, у творах якого цензура помітила “наклеп на радянську дійсність” – і митця запроторили на десять років до в’язниці. Наприкінці 60-х років минулого століття дозволялося висміювати дрібні людські хиби, міщанські звички, та ні в якому разі не торкатися можновладців! Тож тогочасні гумористи були позбавлені змоги друкувати справді сміливі, викривальні твори. Дехто з письменників писав “для шухляди”, а не для друку, та Євген Дудар обрав іншу лінію поведінки: “Правду кажучи, я не був прихильником “шухляд”. Якщо ти хотів, щоб твоє слово служило комусь, ти мусив його нести до когось, виважуючи всі можливі й неможливі перешкоди. Ти вибирав форму стосовно часу, умов, яка б найменше викликала спротив, бо лише дурень дме проти вітру. Отже, я не дув ні “за вітром”, ні “проти вітру”. Я – Дудар, і дув у свою персональну дудку”. Тож не дивно, що саме з формулюванням “за боротьбу своїми творами проти тоталітарного режиму” Спілка визволення України – патріотична організація з Австралії – у 1990 році нагородила нашого гумориста “Золотою медаллю Тараса Шевченка”.

Коли вже у незалежній Україні, в 1993 році, вийшла збірка гуморесок Євгена Дударя “Штани з Гондурасу”, вона своєю гостротою перелякала багатьох вчорашніх бюрократів. Двадцять тисяч примірників цієї збірки… поцупили зі складу! І не для того, щоб роздарувати спраглим до таких творів читачам або продати – вкрали, щоб книга не дійшла до людей.

Лише коли демократичні процеси охопили все суспільство і преса позбулася урядового контролю, Євген Михайлович почав творити на повну силу. У 1993 році йому було присуджено звання заслуженого діяча мистецтв України, а через два роки – премію імені Остапа Вишні. У 1995 році за цикл політичних памфлетів гумориста удостоїли міжнародної премії імені Пилипа Орлика, в 2000 – премії імені Петра Сагайдачного.

Плідними для митця були 2001-2007 роки, коли вийшли друком його книги “Українці мої, українці… Сумні роздуми веселого чоловіка”, “Плацдарм”, “І силою, і правдою…”, двотомник вибраних творів “Галерея чудотворців”. В останнє десятиріччя Євген Михайлович активно виступає зі сцени, майстерно виконуючи свої гуморески. Усього він нарахував понад десять тисяч власних виступів, творчих вечорів, радіо – й телезустрічей. Чимало його гуморесок перекладено багатьма європейськими мовами.

Твори Євгена Дударя різноманітні за жанрами: гуморески, прозові байки, фейлетони, памфлети. Отже, арсенал його сміху потужний. Від прізвища гумориста друзі утворили оригінальну збірну назву його творів – “дударески”. Сам письменник переконаний, що сміхом суспільство можна лікувати. Про себе він каже, що є не знахарем, а дипломованим лікарем у справі зцілення гострим словом: “Справжній лікар під час якоїсь епідемії не має права розслаблятися, думати про себе. Я дотримуюсь принципу, що сміх врятує світ… Якщо постійно стогнати, то й здоровий може захворіти. А будь-якого хворого рятують оптимізм і віра у видужання” (За О. Слоньовською).

“Офіційна автобіографія розповідає, що народився класик 24 січня 1933 року в селі Озерна Зборівського району Тернопільської області. Працював журналістом. 15 років його життя пов’язані з журналом “Перець”, який у свої кращі часи виходив тиражем близько трьох мільйонів примірників. Попри свою нелюбов бути центром уваги, Євген Дудар володіє відмінними акторськими якостями: тисячі виступів, десятки творчих вечорів, виступів на радіо, зустрічей із земляками на всіх континентах, коли сатирик неперевершено декламував творіння власного пера. 1 направду: хто ж краще від автора донесе до людських сердець його радість, занепокоєння, тривогу, любов до України? Такі, як Дудар, – це і є справжня українська еліта. Еліта, яка не “над” своїм народом, а на одному рівні з ним. В одному життєвому і майновому просторі. Що, до речі, – далеко не простий хрест, бо, як помітив сатирик, “ми є всякі”. Та він не жалкує за захмарними висотами. Жалкувати варто нам, українцям, яких відлучають від нашої культури, пісні, книги, нашого споконвічного гумору.

Життя Євгена Дударя, який для багатьох досі залишається Женею, вдалося по вінця: мав двох дружин, має двох доньок, трьох онучат, кота Муркотона, дві автівки, кількох головних героїв, постійно “прописаних” на знаменитому хуторі Мозамбік (Ваня Молдаван, Вітя Царагікін, Гаврило, Ізя Чачкес, доярка Астраущенко, блукаюча Сандра та інші “офіційні” особи). Має у серці Україну і має себе, любимого, в Україні. Тому одного разу проміняв пропозицію побувати у багатій Америці на можливість упіймати карася на світанку літніми українським ранком. Дудареві судилося бути сатириком, бо належить до тих людей, котрим варто лише з’явитися перед людьми – і всі вже сміються. Він має сміхогенічну зовнішність, сміховибухову ауру: два слова скаже зала за боки береться. Як кожний природжений сміхотворець, Євген Дудар володіє даром “ловити” смішне у повсякденному житті та повертати, здавалося б, звичайні життєві ситуації на гумористични лад. Щоб бути гумористом – слід мати природжений талант. Щоб до сягнути ще й сатиричних висот – потрібна громадянська позиція, жива пульсуюча любов до всього українського. Євген Михайлович – автор численних сатиричних бестселерів, яких годі шукати на книжкових розкладках. Як і вся українська література, твори Дударя залишаються недоступною для українського народу розкішшю, знайти та придбати яку можна лише доклавши чималеньких зусиль. А шукати – варто: збірки “Прошу слова”, “Вуглеводи і віники”, “Операція “Сліпе око”, “Сусіди не дрімають”, “Коза напрокат”, “Дисертація”, “Сеанс гіпнозу”. “Робінзон з Індустріальної”, “Профілактика розуму”, “Шедевр за вуаллю”, “Директор без портфеля”, “Антифас”, “Дон-Жуан у спідниці”, “Рятуймо жінку”, “Хунта діє”, “Штани з Гондурасу”, “Українці мої українці”, “Спогади про себе”, “І силою, і правдою…” – прикрасять бібліотеку будь-якого інтелектуала, будь-якого вищого навчального закладу чи середньої школи. Євген Дудар одним із перших відгукнувся на акцію газети “Українське слово”, “Подаруй українську книгу серед ній школі міста № 13 Луганська”, отже, його двотомник “Галерея чудотворців” з автографом з’явився на Луганщині. Наприкінці минулого року на шпальтах “УС” вперше було надруковано кілька глав нового об’ємного публіцистичного твору, над яким і далі працює автор. Євген Дудар – письменник-сатирик, лауреат багатьох премій, неперевершений виконавець своїх творів публічно, заслужений діяч мистецтв України, член Президії Національної спілки письменників України, автор близько 30 збірок сатири та гумору”.

З інтерв’ю з Євгеном Дударем:

*Чули, що хобі Дударя – риболовля.

– Рибалити дуже люблю. Одного разу кликали в Америку. Я погодився, аби лиш не влітку. Бо це час для вудки. Здається, мене не зрозуміли.

*Якби не стали письменником…

– Колись завідував клубом. Танцями керував. За вальси брав призи по університетах! Я й зараз танцюю вправно. 1 в хорі співав, і на акордеоні грав.

*Чи написали ви щось новеньке?

– І написав. І надрукував. І не одне… У мене гарні творчі стосунки з редакціями газет: “Персонал плюс”, “Слово просвіти”, “Столиця”. Тож дрімати вони мені не дають…

*Який із ваших творів викликав найбільший резонанс у суспільстві?

– У різних аудиторіях різні твори сприймаються по-різному. Це

Стосується і слухача, і читача. Але найкращу реакцію нормальних українців викликають молитва і сповідь “До батька” та “Українці мої, українці”… Бувають випадки, що люди встають і аплодують стоячи…

Ними я воюю проти манкуртів, безбатченків, безрідних Іванів.

*3відки ваше почуття гумору?

– Від батьків і від Бога. Бо воюю з усякою нечистю…

*Хто з артистів найкраще читає ваші твори?

– Артист Євген Дудар. Я не люблю слухати, як виконують мої твори. Тому на конкурсах гумору і сатири, де я був членом чи головою журі, ті, хто орієнтувався на мої твори, провалювалися. У моїх творах кожна кома, кожне слово несуть навантаження. А це дано відчути не кожному. Навіть талановитому акторові. Правда, є одна людина, якій я найбільше у цьому плані довіряю, це народна артистка Неоніла Крюкова…

*Відстань від великого до смішного відома всім. А яка відстань від смішного до великого?

– Від смішного, побудованого на інтелекті, майстерності, естетиці, до великого також лише один крок. Від смішного, витвореного халтурниками на халтурному матеріалі, до великого – як куцому до зайця.

*Чи є у вас невикористані сюжети? Коли плануєте їх реалізувати?..

– У мене лежать цілі торби думок. Занотованих на папірцях. Кожна думка – це поштовх до якогось твору. Щоб усе реалізувати, треба кілька років підряд писати вдень і вночі. А я – лінивий. Та й інколи хочеться спати…Та й голова ще думає. Продукує нові думки…

*У житті ви – людина дуже серйозна і відповідальна. Чи було у вас таке, що ваші ідеї і пропозиції не сприймали всерйоз?

– Було. 1 не раз. Особливо дівчата. Як серйозно я їх не переконував у своїх добрих намірах, вони посміхалися і казали: ” Дядьку, не жартуйте…”

*Коли сміятися неприпустимо?

Коли у твого шефа болять зуби.

*Чи буваєте злим?

Ніколи. Я буваю сердитим. Але швидко відходжу… Коли мене погладять…

*Що читаєте, крім гумору?

– Майже все…Крім гумору…

*Сміється той….

– … хто може і вміє…

*Що ви побажали б читачам?

– Завжди мати здоров’я, мати світлий розум і чисту совість. Читати і… думати…)

3. Виразне читання байки “Слон і Мухи” та бесіда за питаннями:

– Чи доводилося вам чути приказку “не робіть з мухи слона”?

– Для характеристики якого явища її використовують?

– У якому значенні – прямому чи переносному – вона вживається?

– Як зміст цієї приказки перегукується з подіями, що відбуваються у творі Євгена Дударя?

– Яких людей висміяно в образі Мух?

4. Виразне читання твору “Лісова казка” та бесіда за питаннями:

– Чому твір Євгена Дударя має уточнення: “Для дорослих”?

– Кого висміює в алегоричних образах тварин автор?

– З якими установами листувався лісгосп і що використовував замість паперу? Чи зазнавав при цьому шкоди ліс?

– Як саме оберігали ліс персонажі твору?

– Чи ефективними були їхні методи?

– Чому річний звіт лісгосп надіслав на трухлявій палиці з ліщини, хоча до того звіти писалися на міцних колодах? Про що це свідчить?

– Як би ви визначили жанр твору? Доведіть свою думку.

5. Виразне читання твору “Червона Шапочка” та бесіда за питаннями:

– Що вас неприємно вразило в образі Червоної Шапочки – манера одягатися чи поведінка? Чим саме?

– Чи можна про героїню твору сказати щось позитивне? Чи схожа вона на свою тезку із казки Шарля Перро? Чому ви так вважаєте?

– Чи схвалюєте ви поведінку ваших ровесників, які на вулиці та вдома поводяться подібно до Дударевої Червоної Шапочки? Чому ваше ставлення до них саме таке?

– Кого з персонажів байки вам найбільше шкода? Поясніть свою думку.

6. Творче завдання.

Придумайте ще один-два епізоди твору, проте обов’язково такі, щоб продемонструвати, що поведінка Червоної Шапочки до добра її не довела.

7. Закріплення вивченого.

Його можна провести у вигляді тестів:

1. Євген Дудар народився:

А) на Тернопільщині;

Б) на Львівщині;

В) на Київщині;

Г) на Хмельниччині.

2. Батько письменника був:

А) кушнірем;

Б) пасічником;

В) шевцем;

Г) кравцем.

3. “Березова каша”, про яку в біографії згадує Дудар, – це:

А) дитяча гра;

Б) фізичне покарання березовим прутом;

В) родинна фірмова страва;

Г) синонім до словосполучення “пшоняна каша”.

4. Вищу освіту письменник здобув у

А) Дрогобицькому нафтовому технікумі;

Б) Київському театральному училищі;

В) Бакинському військовому училищі;

Г) Львівському університеті.

5. Перша книга Є. Дударя мала назву:

А) “Прошу слова”;

Б) “Вуглеводи і віники”;

В) “Штани з Гондурасу”;

Г) “Галерея чудотворців”.

6. “Писати для шухляди” це:

А) складати окремі фрагменти твору в шухляду стола, поки не збереться достатньо матеріалу для завершення книжки;

Б) відкладати написані твори, які не дозволяється друкувати, до кращих часів у майбутньому;

В) складати до шухляди чернетки своїх творів;

Г) писати малохудожні твори, складаючи їх до столу.

7. Сатиричні твори митця прихильники таланту Є. Дударя називають:

А) дудариками;

Б) дударесками;

В) дударомовками;

Г) дударусмішками.

8. У 1993 р. Євгену Дударю було присвоєно звання;

А) народного артиста України; в) заслуженого артиста України;

В) заслуженого діяча мистецтв України;

Г) майстра народної творчості України.

9. У гуморесці “Слон і Муха” науковцями виступають:

А) слони;

Б) риби;

В) горобці;

Г) мухи.

10. За жанром “Лісова казка” письменника:

А) літературна казка;

Б) оповідання;

В) прозова байка;

Г) фейлетон.

11. Гумореска “Червона Шапочка” Є. Дударя закінчується:

А) грою Червоної Шапочки на піаніно;

Б) купанням Червоної Шапочки у річці;

В) зникненням Червоної Шапочки і тривогою її матері;

Г) щасливим поверненням Червоної Шапочки додому.

12. Письменник у своїй творчості дотримується принципу:

А) “Сміх врятує світ”;

Б) “Краса врятує світ”;

В) “Багатство врятує світ”;

Г) “Ніщо не врятує світ”.

8. Заключне слово вчителя.

– Творам Євгена Дударя притаманні влучність сатиричного узагальнення, соціальна гострота, віра в перемогу добра над злом, віра у завтрашню багату й демократичну Україну.

В гуморесці “Будьмо!” до своїх читачів він звертається з настановою: “Хочу, добрий читачу, щоб і для тебе ці виміри були в житті головними. Піднятися з колін – ще не значить бути готовим до сприйняття бігу чи міцної ходи. Наші коліна ще трусяться від трьохсотлітнього рабства. Мусимо стати плече в плече. Окріпнути. Набратися сил. Підняти з колін тих, які не змогли самі піднятися. Отже, будьмо наполегливими. Будьмо терпеливими. Будьмо розумними. І взагалі Будьмо! Завжди…”

II. Підбиття підсумків.

III. Домашнє завдання.

Знайдіть у бібліотеці й самостійно прочитайте ще одну-дві гуморески Євгена Дударя. Намалюйте до них ілюстрації.


Євген Дудар. Дотепні оповіді сучасного письменника-гумориста