Яку роль відіграють біблійні мотиви у творі П. Тичини “Скорбна мати”?

Серед творів так званої “національної трилогії” П. Тичини 1917-1918 pp. цикл “Скорбна мати” відзначається особливим трагедійним звучанням. У його створенні важливу художню роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він багатоликий: це реальна жінка, можливо, мати П. Тичини (її пам’яті присвячено твір), це і велика страдниця-мати Ісуса, це й розтерзана мати-Україна. Вражаючими деталями малює автор картину звиродіння, загибелі, пустки у краю, де не стихає братовбивча війна: “чийсь труп є житах чорніє”, “в могилах поле мріє”, “буяє дике жито”. Повторюваний образ жита, характерний для народної творчості як символ життя, переосмислюється поетом і стає місткою алегорією руїни, краху. Але страшніше за “дике жито” розрухи – моральний, духовний злам людини: “…людське серце до краю обідніло”. Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою, тому такою гіркотою напоєні її слова:

Не буть ніколи раю

У цім кривавім краю.

Поет художньо вмотивовує свою думку. І в ній – глибока іронія і сум. Адже Марія, зустрівши учнів сина, радить їм повертати з Еммауса та Галилеї в Україну:

Ідіте на Вкраїну,

Заходьте в кожну хату –

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь його розп’яту.

Це ще один штрих до картини зневіри, моральної пустки, бо лише тінь Ісуса витає над рідною землею. І навіть його воскресіння не є запорукою земного раю в ріднім краї. Тому з материнських вуст зривається зойк – за що ж постраждав син, за що його вбито, розп’ято, за яку ідею?! Чи ж його жертовність, страдницький путь на Голгофу виправдані? Мати

Не витримала суму,

Не витримала муки,-

Упала на обніжок,

Хрестом розп’явши руки!..

Жінка не шукає ні правих, ні винних. її зболене втратою сина серце вбирає у себе біль і розпуку інших матерів, скорботу землі. І навіть усвідомлення жертовності сина заради людей не додає їй сил, не заспокоює. Ця думка поета, відтворюючись у чотирьох частинах циклу, викристалізовується у повторах слів, речень, строф. Це й однаковий початок кожної частини (“Проходила по полю…”), і повтор рядків (“Ой, радуйся, Маріє!”, “возрадуйся, Маріє!”, “Христос воскрес, Маріє!”), які допомагають передати глибокий драматизм лінії мати – син. Вона підкреслює трагічність доби, сучасником якої був П. Тичина. Поет, який щиро радів “золотому гомону” національного звільнення рідного народу і на таких же потужних регістрах художньо відтворив його руїну, все-таки переконаний: не вмре країна, де вдруге народився вселюдський син.


Яку роль відіграють біблійні мотиви у творі П. Тичини “Скорбна мати”?