ХТО В ПЕТРІВКУ СІНА НЕ КОСИТЬ, ТОЙ УЗИМКУ В СОБАКИ ЇСТИ ПРОСИТЬ (петрівчані пісні)

Петрівчані пісні співаються впродовж Петрівки – посту перед святом верховних апостолів Петра і Павла, що триває залежно від дати Великодня від одного до п’яти тижнів.

Цими днями відбувається “поховання Ярила”. В Україні Ярило уособлював родючу силу весняного сонця, він відповідав богові росту рослинності, сонячного тепла, молодечого кохання чи парування. Наші предки уявляли, що в цей час Ярило ходив ночами по полях в білому Покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помирає – плодюча енергія землі та сонця, досягши апогею, пішла на спад. Обряд поховання Ярила знаменує перехід від весни до літа. У перший понеділок Петрівки роблять солом’яне опудало, одягають його та оздоблюють зеленню. Хлопці й дівчата виносять його до лісу чи води, оплакуючи “добре божество” і примовляючи: “Помер Ярило, помер Ярило! Нема Ярила, нема Ярила!”. Коли ж Ярила закопають чи потоплять, молодь веселиться, водить хороводи, співає веселих жартівливих пісень.

Існує також дійство “гонити шуліку”. Беруть участь у ньому молоді жінки (але не удовиці та незаміжні) з малими дітками. Вони ідуть на вигін або до лісу з різними стравами, розстеляють на траві хустки-рушники з їжею та питвом, співають пісень:

Ой, Шуляку, чорна птахо, до нас не літай,

Ой, Шуліку-Шулячиську, людей наших не лякай,

Ой, Шуляку, чорна птахо, курей наших не хапай!

Дай, Боже, нам здоров’я,

Щоб нас “чорні птахи” не знали,

Щоб кури-гуси водились,

Курчата лупились,

А шуляки, “чорні птахи” –

Губились.

Під час Петрового посту молодечі ігри поєднуються зі співом так званих петрівчаних пісень, як-от:

Ой коли ми Петрівочки дожидали,

То ми її в русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку проведемо,

Ми ж її за русу косу розплетемо.

Уже тая Петрівочка минається,

Зозуля в капусту ховається.

Узагалі, основною темою петрівчаних пісень є закликання доброго врожаю, господарських успіхів, а також кохання, одруження, шлюбне життя. Мотиви праці тут часто побічні: дівчина сумує з приводу розлуки з милим, бідкається, що без його підтримки їй буде важко жити та працювати (“…як же теє відеречко донесу?”.

До Петра зозулі да кувать, да кувать,

До осені дівці да гулять, да гулять.

До Петра зозуля накувалася,

До осені дівка нагулялася.

Да ніколи ж мені да погуляти.

Поведу свекорка да продавати.

Що за того свекра да сім кіп дають,

За рідного батька ціни не складуть.

Да ніколи ж мені да погуляти,

Поведу свекруху да продавати,

Що за ту свекруху да сім кіп дають,

За рідную матір ціни не складуть.

Ой Петрівочка минається,

Сива зозуля ховається,

Ой у садочок під листочок,

Під хрещатий барвіночок,

Під пахучий васильочок,

Під зелену діброву,

Де парубочки збираються –

Там їх скрипочки валяються;

Де дівочки збираються –

Там васильочки валяються.


ХТО В ПЕТРІВКУ СІНА НЕ КОСИТЬ, ТОЙ УЗИМКУ В СОБАКИ ЇСТИ ПРОСИТЬ (петрівчані пісні)