Волочебні пісні

Волочебні пісні – вид білоруської календарно-обрядової пісенності, якою дружини “волочебників”, подібно до українських колядників, у великодній понеділок вітають людей. Головний зміст В. п. – побажання, віншування, яке висловлює молодь родині у свята, за що їй дарують калач і крашанки – “воло-чільне”. Змістом, формою, характером виконання В. п. близько споріднені з українськими колядками, в яких нерідко час дії – не зима, а початок весни, мовиться про оранку, сівбу, бурі і дощ. Це дало підставу фольклористам (О. Потебня, Ф. Колесса) стверджувати про давню спорідненість В. п. і колядок як пісень весняного новоріччя, що пізніше під впливом християнського календаря у білорусів закріпилися за Великоднем, а в українців за Різдвом. Свідченням того, що в Україні В. п. були поширені ще у XVII ст., є заклик Івана Вишенського в посланні до кн. В. Острозького: “Волочільноє по Воскресенії з міст і з сел виволокши, утопіте”. Ф. Колесса писав: “Тепер залишилися в нас тільки останки волочебних пісень у Яворівщині під назвою “риндзівок”. Вони оспівують такі самі теми, як колядки, даючи перевагу еротичному (любовному) змістові, і кінчаються такими самими побажаннями, як колядки, від яких відрізняються тільки воскресним рефреном (приспівом):

Же Христос, же воскрес, Же воістину, же воскрес.

Це, мабуть, пізніший додаток, що зв’язує старовинну пісню із християнським святом “Воскресения” (Українська словесність. – Львів, 1938. – С.37-38). На спорідненість В. п. з веснянками, гаївками, риндзівками вказував В. Гнатюк (Матеріали до української етнології. – Львів, 1909. – т. ХІІ). Як свідчать записи фольклористів у минулому і сучасні експедиційні матеріали, в українців на Волині (Берестейщина, Ратнівський, Камінь-Каширський райони) В. п. побутують і нині, називаючись “рогульками”, “рогульчатими піснями”.



Волочебні пісні