Віктор Забіла – Сирота

СИРОТА Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; Плаче інколи, сердешна, Як мала дитина, Що задумає, згадає, Не буде по його; Без худоби тепер в світі Не зробиш нічого. Ох! Як важко жить такому, Кому світ немилий, Кому очі зав’язані На вік його цілий Не хусткою, а долею! Гірко вже такому; Сам добра такий не знає, Не зробить й другому. Йому той край, де родився, Буде як чужбина; Всюди за ним слідом ходить Лихая година. І в ніч нудиться він, бідний, І як сонце зійде; Родичей не мавши зроду, І в могилу піде. Не попробує у світі Він у парі жити: Хто тепер без грошей стане Вірно вік любити? Не назовуть його татом Його рідні діти; Ні на кого і під старість Голови схилити, І він дітками не буде Свойми забавляться; Неначе він один на світі, Ні к кому озваться. Поневолі віку собі Такий укоротить: Бо нудьга в його од серця На час не одходить. Ніхто йому не поможе, А всі люди бачуть; Як умре – і на могилі В його не заплачуть. І деревце, як підперте, То довше постоїть; І пряміше воно ростиме, І вітер не зломить; А як його обгородить, Ще буде цілійше, Бо й скотина не обломить, То й ростиме вище.


Віктор Забіла – Сирота