Василь Симоненко – Злодій

ЗЛОДІЙ Дядька затримали чи впіймали – Дядька в сільраду ескортували. Дядька повчали і докоряли: “Як вам, дядьку, не ай-ай-ай Красти на полі свій урожай! У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти свій труд”. Дядько понуро тім’я теребив І смакував махру. Дядько кліпав товстими віями, Важко дивитись в очі ганьби, Важко йому із домашніми мріями Враз осягнуть парадокси доби. “Так воно, так,- у кулак кахикав,- Красти пагано, куди вже гірш”. Рвися з горлянки свавільним криком, Мій неслухняний вірш. – Чому він злодій? З якої речі? Чому він красти пішов своє? Давить той клунок мені на плечі, Сором у серце мені плює. Дядька я вбити зневагою мушу, Тільки у грудях клекоче гроза: Хто обікрав, обскуб його душу, Хто його совісті руки зв’язав? Де вони, ті відгодовані й сірі, Недорікуваті демагоги й брехуни, Що в’язи скрутили дядьковій вірі, Пробираючись у крісла й чини. Їх би за грати! Їх би до суду! Їх би до карцеру за розбій! Доказів мало??? Доказом будуть Лантухи вкрадених вір і надій.


Василь Симоненко – Злодій