ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935 -1963)

Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015
“ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ – ЛЮДИНА…”
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935 -1963)

Попрацюй у парі.

Пригадай відомі тобі факти з біографії Василя Симоненка та його твори. Порівняй свою відповідь із відповіддю однокласника/ однокласниці.

У двадцять років студент Київського університету імені Тараса Шевченка Василь Симоненко написав поетичні рядки, якими ніби передчував своє майбутнє:

Не докорю ніколи і нікому.

Хіба на себе інколи позлюсь.

Що в двадцять літ Е моєму серці втома.

Що в тридцять смерті в очі подивлюсь.

Справді, доля відміряла митцеві занадто мало: він відійшов у вічність у неповних двадцять дев’ять років. Але навіть за цей короткий життєвий спалах-політ Василь Симоненко встиг залишити сучасникам своє палке серце й болючі роздуми – патріотичну лірику, гумористичні й сатиричні та прозові твори, казки для дітей, журналістські статті-розслідування.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці на Полтавщині. Про свою “малу батьківщину” відгукувався так: “Найбільше люблю землю, людей, поезію. І село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя”. Майже від народження доля приготувала йому жорстокі випробування. Через рік після народження сина батько покинув сім’ю, і мама, Ганна Трохимівна, вродлива, талановита, артистично обдарована жінка, змушена була сама виховувати сина.

“В мене була лиш мати, та був ще сивий дід, – нікому не мовив “тату”. І вірив, “що так і слід”, – так напише згодом поет Симоненко про свою маленьку родину.

Коли хлопчику виповнилося шість років, почалася війна 1941- 1945 pp. Він був свідком великої трагедії – втрати рідних і близьких, руйнування домівок і, зрештою, всього мирного укладу життя.

У селі Біївці Василь закінчив початкову школу і продовжив навчання в сусідньому селі Тарандинцях, що за дев’ять кілометрів. Ніяка негода не могла перешкодити хлопцеві прийти до школи. Серйозний, відповідальний у навчанні, допитливий – таким запам’ятали Василя його вчителі. Після закінчення школи із золотою медаллю вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Тут він став активним учасником літературної студії. Уже в студентські роки були надруковані твори поета-початківця.

Після закінчення університету В. Симоненко працював журналістом. На цей час припадає розслідування злочинів доби сталінізму. Молодий журналіст багато їздить по Україні, зустрічається з людьми, бере активну участь у роботі комісії, що розшукувала місця таємного поховання жертв сталінських репресій. Виявлення масових захоронень на Лук’янівському, Васильківському кладовищах і в Биківнянському лісі поблизу Києва підтвердили страшні злочини радянської влади проти українського народу і вразили поета. Тому В. Симоненко своєю активною діяльністю прагнув не допустити повторення знущань над людиною. Романтик, ідеаліст1 і максималіст2, він кидав виклик своїми публіцистичними й поетичними творами пристосуванству, бюрократизму, кар’єризму, фальші, лицемірству, які ставали на заваді демократичним змінам. Його ліричний герой – гідна, пристрасна, небайдужа особистість, яка усвідомлює неповторність кожного.

Україна для поета була всім. Маленька красномовна деталь: на листах до поета Івана Світличного у верхньому лівому кутку він завжди писав: “Слава Україні!”.

У 1962 році спрагле на щире слово українське суспільство вітало першу і єдину прижиттєву збірку поета “Тиша і грім”. Його твори слухали на поетичних вечорах, передавали з рук у руки аркуші нелегального “самвидаву”.

Не треба думати, що В. Симоненко прагнув знищити радянську владу. Сам член Комуністичної партії, він тільки хотів удосконалити систему відповідно до своїх ідеалів. Але ці ідеали розбивались об дійсність. Після нетривалої “відпити” в країні згортаються всі демократичні зміни. За таких умов владі зручніше було позбутися поета-бунтівника. Після жорстокого побиття в 1962 році В. Симоненко тяжко захворів і, не доживши кілька тижнів до свого двадцятидев’ятиліття, помер.

1 Ідеаліст – людина, яка здатна безкорисливо служити будь-якій справі, не шукає для себе ніяких переваг або вигоди.

2 Максииаліст – людина крайніх поглядів.

Алла Горське. В. Симоненко (гравюра)

Після його смерті були видані збірки “Земне тяжіння”, “Поезії”, “Лебеді материнства”, казки “Цар Плаксій та Лоскотон” і “Подорож у країну Навпаки”.

В. Симоненка посмертно удостоєно Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка.

За спогадами поета Миколи Сома, одного разу після смерті В. Симоненка його мати сказала: “Як Вася був маленьким, то належав тільки мені. А тепер Василь Андрійович Симоненко належить усій Україні”.

ЗІ СПОГАДІВ ПРО В. СИМОНЕНКА

Український поет Іван Світличний

У пам’яті всіх, хто знав Василя, він залишиться незвичайним життєлюбом. Уже коли всі знали, що йому не встати з ліжка, не писати віршів і не питати їх іншим, багато його київських друзів їздило до Черкас, щоб хоч чимось скрасити останні дні його життя і хоч чимось допомогти йому. Ми боялися, що нерви здадуть, і ми завдамо йому мимовільної прикрості. Але наші побоювання видалися даремними. І не тому, що ми всі були мужніми і вольовими. Василь надзвичайно спрощував ситуацію; вже важко дихаючи, він, як і раніше, сипав дотепами, каламбурами, сміявся і примушував сміятися інших, і жодним словом чи жестом не дав знати про свою приреченість, хоч вже знав про неї не гірше за інших.

Пам’ятник В. Симоненку в м. Черкаси

Мати В. Симоненка Ганна Трохимівна Щербань

Вася не зносив хорошої одежини, не з’їв смачного куска хліба, не поїздив по світу подивитись, як люди живуть. Він купував книги. Працював день і ніч, писав у кухні…

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Розкажи, що тебе найбільше вразило в біографи В. Симоненка.

2. Прокоментуй слова В. Симоненка: Не піддавшись зарібку легкому, я не прислужував ніколи і нікому. Як вони розкривають життєве кредо поета?



ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935 -1963)