Українська народна казка – Ріпка

Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвін-ка, а в собачки товаришка – киця Варварка, а в киці вихованка – мишка Сіроманкам Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив п&;іьцем дірку та й посадив ріпку. Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім як кулак, потім як буряк, потім як два, а нарештіі стала така, як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати. “Час,- каже,- нашу ріпку рвати”. Пішов він на город – гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе він бабу Марушку: “Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!” Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами – промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. . Кличе баба дочку Мінку: “Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!” Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку – тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дочка собачку Хвінку: “Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!” Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку – тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе собачка кицю Варварку: “Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!” Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за то-рочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе киця мишку Сіроманку: “Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!” Пішли вони на город – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку – як потягли, як потягли, так і покотилися. Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на собачку Хвінку, собачка на кицю Варварку, а мишка – шусть у шпарку.


Українська народна казка – Ріпка