Тиха елегія – ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ Скорочено

Коли мене питають: “Любиш ріки, річки, і річечки, і потічки?” –

Відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу на віки…

Коли мене запитують: “Народу чи зможеш прислужитись, як і де?” – мовчу: на ясні зорі, на тихі води хай випадкове слово не впаде…

Коли мене питають: “Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?” – я знов мовчу: від них не відокремлю себе й тоді, як в землю перейду…

Коли мене питають: “Рідну мову

Чи зміг би поміняти на чужу?” – моя дружина сину колискову співає тихо… Краще не скажу… Коли мене питають: “Україну чи зможеш ти забуть на чужині?” кричу: “Кладіть отут у домовину

Живим!.. Однаковісінько мені…”

Коментар Елегія – це жанр у ліриці, означає – сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й “тиха елегія”. Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії “Тиха елегія” саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою… Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой “відмовчується”, “мовчить”, то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, “кричить” та відповідає словами Т. Шевченка: “Однаковісінько мені…” Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.



Тиха елегія – ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ Скорочено