Тиха елегія (скорочено) – Підпалий Володимир

Коли мене питають: “Любиш ріки, Річки, і річечки, і потічки?” – Відмовчуюсь: вони в мені навіки, А для мого народу на віки… Коли мене запитують: “Народу Чи зможеш прислужитись, як і де?” – Мовчу: на ясні зорі, на тихі води Хай випадкове слово не впаде… Коли мене питають: “Любиш землю, Степи, озера, яблуні в саду?” – Я знов мовчу: від них не відокремлю Себе й тоді, як в землю перейду… Коли мене питають: “Рідну мову Чи зміг би поміняти на чужу?” – Моя дружина сину колискову Співає тихо… Краще не скажу… Коли мене питають: “Україну Чи зможеш ти забуть на чужині?” Кричу: “Кладіть отут у домовину Живим!.. Однаковісінько мені… “

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Елегія – це жанр у ліриці, означає – сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й “тиха елегія”. Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії “Тиха елегія” саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою… Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой “відмовчується”, “мовчить”, то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, “кричить” та відповідає словами Т. Шевченка: “Однаковісінько мені… ” Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.


Тиха елегія (скорочено) – Підпалий Володимир