Тема

Тема (грецьк. thеma – те, що лежить в основі) – коло подій, життєвих явищ, змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Т. художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте, побачене митцем. Т. іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє до сюжету як розвитку подій, в яких беруть участь персонажі. Таким чином, Т., сюжет, персонаж, проблема є різними гранями цілісного бачення людиною дійсності, пошуку прихованої сутності, сенсу буття. З цього міцно злютованого об’єкт-суб’єктного відношення народжується естетична ідея твору, яка виражає авторську оцінку зображеного, його розуміння Т. як запиту-проблеми. Ось чому вважається, що Т. та ідея складають ідейно-тематичну (проблемно-тематичну) основу твору, яка доконче вимагає відповідної жанрової структури, конкретної композиції твору і, врешті, виступає одним із стилетвірних чинників. Розуміння і трактування Т. як інспіратора образного мислення, конкретно-чуттєвої плоті проблеми (ідеї) художнього твору зосереджує увагу літературознавця на текстуальній реальності, застерігає від абстрактних розумувань з приводу позатекстових реалій, споріднених з Т. як естетичним явищем. З другого боку, коли письменник йде до Т. не під впливом безпосереднього контакту з дійсністю, а виходить з уявного неміметичного світу, то це також означає, що Т. стає стимулом до творчості. Автор вибудовує в уяві гротесково-химерний художній світ, структура якого порушує, “досліджує” проблему або, принаймні, розраховує, що створена ним структура вразить, заінтригує читача. Так виникають візуальна поезія, фігурні вірші, параболічні твори, тексти неоавангардистів, які, власне, пишуть не “твори”, а конструюють “тексти”, що теж мають певну тему, адже їх назви бодай віддалено на неї вказують. Таким чином, традиційний термін “Т.” наповнюється новим змістом і його не конче треба співвідносити тільки з літературними напрямами міметичного плану.



Тема