Суспільно-побутові пісні

У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві. Ці пісні поділяють на Козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська Запорозького в пісні “Ой на горі да женці жнуть”: хвилюються дозрілі жита, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками – тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні “Стоїть явір над водою”.

Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні “Гомін, гомін по діброві”. Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж – мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: “Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку”.

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII – початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У Чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

Ой тим же я чумакую, Що так мені лучче жити: На панщину не ходити, Подушного не платити.

Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з Дону лише з батіжком в руках (“Над річкою бережком”), а то й не повертався взагалі (“Ой у полі та криниченька”).

Кріпацькі пісні зображають тяжке підневільне життя селян, протести проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і солдатських піснях звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, водночас і прокльони на адресу панів, які насильно віддали в солдати українських хлопців-кріпаків.

Бурлацькі пісн І теж сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, гонять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.


Суспільно-побутові пісні