Станси

Станси (італ. stanza – зупинка, кімната) – невеликий ліричний вірш, що складається із чотирирядкових ямбічних строф, кожна з яких характеризується викінченою філософською думкою. При цьому вони відмежовані одна від одної і за змістом, і за формою. Проте схема римування однакова впродовж усього вірша. Термін “С.” увійшов у західноєвропейську поезію на межі XVIII – XIX ст. (Й.-В. Гете, дж. Байрон, О. Пушкін та ін.) як назва особливого жанру порівняно з елегією чи одою. В українській поезії С. віднаходимо у творчій спадщині Б. Кравціва (збірка “Сонети і станси. З поетичного щоденника 1971-1973”):

Зайнявшись сонцем, ярий день розпломенів, Мов схований у нетрях саду клад, Розписує навсібіч сіттю променів, Грайливим сяйвом сонячних каскад. Як візьметься вже прохолодь по полудні І тіні знітяться нам біля рук, Під вечір важчають думки і жолуді І падають із стукотом на брук.

До С. звертаються і сучасні поети, приміром М. Вінграновський.


Станси