Скорочено “Заручник” Биэна

Різношерсті мешканці одного дублінського будинку в цей вечір перебували в стані більше нервовий і жвавому, ніж звичайно: хазяїн, Мусью, виводив несамовиті пасажі на волинці; повії жіновий статі цапались із наносящими збиток їхньому промислу колишніми юнаками – Рио Ритой і Принцесою Грейс; одна дівчинка влаштувала було скандал через те, що її клієнт виявився поляком, тобто комуністом, але його фунти все-таки примирили добру католичку з перспективою протиприродного зв’язку; у кімнаті містера Мэллиди застукали члена благодійного суспільства мисс Гилкрист і з ганьбою вигнали, хоча був досить разок глянути на цю особу, щоб зрозуміти, що на життя вона може заробляти чим завгодно, тільки не своїм тілом. Солідні ж патріоти Ірландської республіки – Пат, ледве не сорок років тому (надворі, у змісті на сцені, рік 1958-й) лишившийся ноги в славетних боях з королівськими військами й з тої пори состоящий керуючим при будинку Мусью, і його подруга й помічниця, відставна співробітниця борделя Мэг – просто напружено очікували якоїсь події, коротаючи очікування за бесідою про життя-буття. Із цієї бесіди головним чином глядач і довідається, що це за будинок, хто в ньому живе й що тут повинне було відбутися нині пізніше ввечері. Почнемо схозяина.

Його батько був єпископом (спокійно: не сьогоденням – протестантським), а мати – ірландкою, і от через цю останню обставину він якось замолоду раптом усвідомив себе вільнолюбним кельтом: прийнявся вивчати ірландська Мова, став наряджатися в картату спідницю й грати в кельтський футбол; в, що пішла за Великоднім повстанням п’ятирічній війні з Англією він чи був те генералом, чи те капралом, а може, і адміралом (Пат не бачив великої різниці між цими званнями – звучать-те схоже); дивовижне прозвання Мусью він прийняв, не бажаючи йменуватися “містером” – цим осоружним слівцем зі словника окупантів. Однак на шляху ірландського патріотизму Мусью чекали суцільні сумні розчарування, які й підірвали його розум, але не дух: почати хоча б з того, що його ірландський розуміли тільки фахівці з Оксфорда, але ніяк не співвітчизники по матері, а на довершення всього вожді повстанців за здорово живеш віддали англійцям шість північних графств. Після війни (а для нього вона триває й по ею пору) Мусью влаштував у своєму будинку щось начебто зимових квартир для ветеранів Республіканської армії, але грошики-те потрібні, і тому господарський Пат за розумну плату став пускати повій, злодіїв і інших покидьків, якісь тепер і становили основну масу квартирантів; Мусью, втім, свято вірив, що все це – патріоти, що постраждали за вірність ідеї. Про хазяїна будинку Пат тримався двох твердих думок, нітрохи не піклуючись тим, що одне виключало інше: те Мусью в нього виявлявся непохитним борцем за ірландську справу, а те недоумкуватим старим, зайнятим совершеннейшей дурницею

Приблизно такий же був і його погляд на теперішню діяльність Ірландської республіканської армії. Саме з діяльністю Ира й була зв’язана подія, якого всі чекали. Справа в тому, що на наступний ранок у Белфасті повинен був бути повішений вісімнадцятирічний ірландець, що застрелив англійського поліцейського. У відповідь на це звірство окупантів Ира вирішила взяти в заручники англійського солдата й розстріляти його, якщо вирок у Белфасті буде наведений висполнение.

Як урочисто оголосив Мусью, заручник буде втримуватися в його будинку. Нарешті у дверей Пат побачили людину в напіввійськовій формі й зі значком, що оповится зустрічних про те, що його власник бажає розмовляти тільки по-ирландски. “Офіцер Ира”, – догадався Пат. Так воно й було. Провівши рекогносцировку, офіцер вийшов, а незабаром по радіо передали, що в Ольстере з танців трьома невідомими викрадений англійський солдат

Небагато часу через офіцер вернувся в супроводі двох республіканських волонтерів і полоненого, що відверто недоумевали, кому й навіщо знадобилося псувати йому приємний вечір. Дія II Англієць була зовсім юна, кликали його Лэсли, в армії служив без року тиждень. До деякого розчарування мешканців будинку Мусью, його безвуса фізіономія не несла й тіні звіриного оскалу окупаційного режиму, але ця обставина не зменшила спільного нтерес до полоненого. Першої до Лэсли дорвалася мисс Гилкрист і піднесла йому пачку вирізок з недільних газет, присвячених неафишируемым подробицям з життя королівського будинку, але йому було мало справи до королеви, а до того, що пишуть газети, – і поготів. Мэг, втім, поставилася до англійця цілком по-материнському, сготовила рясна вечеря й послала нову молоденьку служницю, Терезу, прибрати його кімнату й перестелити постіль

Тереза, сільська дівчина, тільки-тільки вийшла зі стін монастирської школи, виявилася одноліткою Лэсли – обоє вони були сорокового року. Молоді люди запросто розговорилися, і незабаром з’ясувавши, що Війна, ненависть і все таке – давньої справи й нікому не потрібні, прийнялися бовтати про тім про сем, розповідати історії з дитинства. З добрих почуттів Тереза надягла на шию Лэсли свій образок з Богородицею, щоб вона допомогла хлопцеві в майбутніх випробуваннях

Самоті вісімнадцятирічних мимоволі посприяв офіцер, заради конспірації наведший у будинку сувору дисципліну й приставивший вартових до дверей кімнати в’язня. Про Терезу все просто забули… Коли про неї згадали й знайшли в полоненого, офіцер затурбувався, як би вона не донесла поліції, але його запевнили, що це неможливо, всі входи й виходи під надійною охороною

Лэсли як і раніше дивувався, що це задумали ірландські диваки, поки один з мешканців не показав йому свіжу газету. У ній повідомлялося, що незважаючи ні на що вирок убивці поліцейського відмінний не буде, а також що Ира була захоплена заручник, рядовий Лэсли Алан Уильямс, якийсь у випадку страти ірландця буде розстріляний. Дія III Пат, Мэг і мисс Гилкрист сиділи в кімнаті полоненого й цілеспрямовано випивали, Лэсли співав “Прав, Британія, морями!”, а потім перейшов на прості сільські пісеньки

Підігрітий пивом, Пат бовтав про свої бойові подвиги, досить цинічно живописуя бар-дак, що діявся в часи визвольної війни. Мисс Гилкрист, ця, по вираженню Мэг, тінь покійної повії, помітила, що не варто погано говорити про ірландців у присутності англійця, але її швидко заткнули, а Аэсли запросили до стола. Зав’язалася п’яна політична дискусія, і молодий англієць навіть визнав цілком сволочным один учинок так звану допомогу королеви Вікторії: Ирландии, що голодувала тоді, вона послала до фонду підтримки п’ять фунтів, одночасно пожертвувавши таку ж суму на притулок для бездомних собак. Але як би те не було, наполягав Аэсли, це трапилося давно, і з якої статі він повинен гинути не за так. Пат у хмільній благодушності обіцяв, що в найближчі п’ятдесят років йому варто боятися смерті хіба що від атомної бомби. Крім утішників, у Лэсли раптом найшлися й заступники в особі цілої делегації повій, очолюваної Рио Ритой, Принцесою Грейс і містером Мэллиди, що зажадала негайно випустити заручника

Пат, під час відсутності офіцера, що взяв на себе функції командира, виставив їх геть, а потім, щоб Лэсли з Терезою могли побыть наодинці, вигнав ладь і всіх інших. Лэсли благав Терезу піти покликати поліцію, переконував її, що хлопцеві в белфастской в’язниці зовсім не хотілося б, щоб Лэсли слідом за ним відправили на те світло. Тереза й не погоджувалася, і не відмовлялася

Молоді люди вже встигли зговоритися про зустріч у наступну звільнену, якщо, звичайно, Лэсли вдасться вибратися живим із цієї дурної переробки, коли їхня розмова перервав офіцер Ира, у якого цього разу в руках був пістолет. Але отут почувся шум, постріли, світло згас. Офіцер, Пат, Мэг і примкнув до них Мусью вирішили, що це поліція, однак, як виявилося, спробу насильницького звільнення почали містер Мэллиди, Принцеса Грейс і Рио Рита із соратниками. Пат і Мусью незабаром склали зброю, офіцер з волонтером якось стушувалися й з’явилися вже одягненими в жіноче плаття, але були впізнані й арештовані за наказом містера Мэллиди, як отут з’ясувалося, агента таємної поліції. Коли все стихло, на поле бою залишився один убитий – англійський солдат Лэсли Уильямс.

На його шиї Принцеса Грейс у здивуванні – невже покійний був католиком? – помітила (помітив?) образок



Скорочено “Заручник” Биэна