Скорочено “Хамелеон” Чєхова

Через базарний майдан іде поліційний наглядач Очумєлов. За ним ступає рудий городовий. Навколо тиша. Аж раптом із дров’яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, Ги жить собака. За ним женеться чоловік у перкалевій накрохмаленій сорочці та розстібнутій жилетці. Він викрикує в бік собаки: “- Дак ти кусатись, нечиста сило! Братця, не пускай його! Тепера не велено кусатись. Держи! А. а!”

Незабаром коло дров’яного складу збирається натовп. Чоловік – це був золотар Хрюкін, – піднявши вгору праву руку, показує натовпові скривавлений палець. Напівп’яному лиці його ніби написано: “Ну, знатимеш же ти мене, шельмо!” Та й самий палець його виглядає, як знамено перемоги. В центрі натовпу, розставивши передні ноги і трусячись усім тілом, сидить на землі біле хортеня з гострою мордою і жовтою плямою на спині. У сльозавих очах його вираз туги й жаху.

Хрюкін каже, що собака вкусив його і вимагає покарання. Очумєлов свариться і каже, що таке не минеться безкарно. Що хазяїна теж треба притягти до відповідальності.

У цю мить з натовпу хтось сказав, що це собака генерала Жигалова.

Мова наглядача ураз змінюється: ” Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? – звертається він до Хрюкіна. – Хіба таки він дістане до пальця? Він маленький, а ти бач он який здоровило вигнався. Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а тоді й спала тобі в голову ідея, щоб причепитись. Ти ж, бра. звісний народ! Знаю вас, чортів!”

Але тут городовий зауважує, що собака – не генеральський. В генерала таких немає. Очумєлов каже, що й сам знає – в генерала собаки дорогі, породисті. І каже Хрюкіну, щоб той так цього діла не залишав. Треба провчити негідника.

У натовпі хтось каже, що таки бачив у генерала такого собаку. Очумєлов знову змінюється в обличчі. “. Він, може, дорогий, а коли кожна свиня йому в носа цигаркою тикатиме, то зіпсують як стій та дивись. Собака – тендітна тварина. А ти, йолопе, опусти руку, – каже він Хрюкіну. – Нема чого дурного свого пальця виставляти. Сам винен. “

Нарешті на майдані з’являється генеральський кухар, який впевнено заявляє, що в них таких собак зроду-віку не бувало.

“І розпитувати тут довго нема чого, – каже Очумєлов. – Бродячий! Нічого тут довго розводитись. Сказав бродячий, значить бродячий. Знищити, от і все”. Кухар продовжує, що цей собака – генералового брата.

Очумєлов з солодкою усмішкою: “Та хіба братик їхній приїхали. Ах ти, Боже ж мій, Господи! А я й не знав. Так це, виходить, їхній собака. Дуже радий. Візьми його. Песик нічогенький. Меткий такий. Хап цього за палець! Ха-ха-ха. Ну, чого тремтиш? Ррр. бр. Сердишся, шельмо. Ач, який цуцик. “

Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна.

Очумєлов, сиплячи погрози Хрюкіну, продовжує прямувати через майдан.



Скорочено “Хамелеон” Чєхова