Скорочено “Володимир Маяковський” Маяковського

Звертаючись до юрби, В. Маяковський намагається пояснити, чому він несе свою душу на блюді до обіду лет, що йдуть. Стікаючи непотрібної слезою з неголеної щоки площ, він почуває себе останнім поетом. Він готовий відкрити людям їхні нові душі – словами простими, як мукання. В. Маяковський бере участь у вуличному святі жебраків. Йому приносять їжу: залізного сельдя з вивіски, золотий величезний калач, складки жовтого оксамиту. Поет просить заштопати йому душу й збирається танцювати перед собравшимися.

На нього дивляться Людина без вуха, Людина без голови й інші. Тисячолітній старий з кішками призиває тих, що зібралися гладити сухих і чорних кішок, щоб влити електричні спалахи в проведення й розворушити мир. Старий уважає речі ворогами людей і сперечається з людиною з розтягнутим ліпом, що вважає, що в речей інша душа і їх треба любити. Включившийся в розмову В. Маяковський говорить, що всі люди – лише бубенцы на ковпаку в Бога. Звичайний парубок намагається застерегти тих, що зібралися від необдуманих дій

Він розповідає про безліч корисних занять: сам він придумав машинку для рубання котлет, а його знайомий двадцять п’ять років працює над капканом для лову бліх. Почуваючи наростаючу тривогу, звичайний парубок благає людей не лити кров. Але тисячі ніг ударяють у натягнуте черево площі. Ті, що зібралися хочуть установити пам’ятник червоному м’ясу на чорному граніті гріха й пороку, але незабаром забувають про свій намір. Людина без ока й ноги кричить про те, що баба-час народила величезний криворотий заколот і всі речі кинулися скидати лахміття зношених імен

Юрба повідомляє В. Маяковського своїм князем. Жінки з вузлами кланяються йому. Вони приносять поетові свої слезки, сльози й слезищи, пропонуючи використовувати їх як гарні пряжки для туфель. Великій і брудній людині подарували два поцілунки

Він не знав, що з ними робити, – їх не можна було використовувати замість калош, і людина кинула непотрібні поцілунки. І раптом вони ожили, стали рости, біситися. Людина повісилася. І поки він висів, фабрики м’ясистими важелями губ, що шльопають, стали мільйонами виробляти поцілунки

Поцілунки біжать до поета, кожний з них приносить по сльозі. В. Маяковський намагається пояснити юрбі, як важко йому жити з болем. Але юрба вимагає, щоб він відніс гору зібраних сліз своєму Богові. Нарешті поет обіцяє кинути ці сльози темному Богові гроз у джерела звіриних вір. Він почуває себе блаженненьким, що дав думкам нелюдський простір

Іноді йому здається, що він півень голландський або король псковський. А іноді йому найбільше подобається власне прізвище – Володимир Маяковський



Скорочено “Володимир Маяковський” Маяковського