Скорочено Васюткино озеро Астафьева В. П

“Це озеро не відшукаєш на карті. Невелике воно. Невелике, зате пам’ятне для Васютки. Ще б! Чи мала честь для тринадцятилітнього хлопчиська – озеро, назване його ім’ям! Пускай воно й не велико, не те що, скажемо, Байкал, але Васютка сам знайшов його й людям показав.

Так-Так, не дивуйтеся й не думайте, що всі озера вже відомі й що в кожного є свою назву Багато ще, дуже багато в нашій країні безіменних озер і річок, тому що велико нашу Батьківщину, і, скільки по ній не броди, усе будеш знаходити що-небудь нове, цікаве. Потрібно тільки шукати, шукати, шукати… ” Батько Васютки – бригадир рибалок ГриГорей Опанасович Шадрин. Все його життя залежить від того, який буде улов Останнім часом улови стали зовсім маленькими.

Це дуже турбує й розбудовує ГриГорея Опанасовича і його батька. Довго шукали рибалки вдале для лову місце. Але коли зрозуміли, що це даремно, стали вивантажуватися на найближчому березі.

Надовго затрималися тут рибалки. Розставили пастки, і лов потихеньку пішов Васютке з рибалками було зовсім нудно. Радувало тільки одне – незабаром почнеться навчальний рік, і він повернеться в село.

А поки Васютка ходив у ліс, щоб принести рибалкам Горехи. “Весело насвистуючи, ішов він по тайзі; стежив за позначками на деревах і думав про те, що, напевно, усяка тайгова дорога починається із затесей. Зробить людина карб на одному дереві, відійде небагато, ще сокирою тюкне, потім ще…

За цією людиною підуть інші люди; зіб’ють каблуками мохи з валежин, притопчуть траву, ягідники, віддрукують сліди в бруді, і вийде стежка… ” Так ходив Васютка від дерева до дерева, збивав шишки. У неї багато назбирав.

Потім побачив глухаря й хотів підстрелити його, тільки не вийшло. Поранений дрібним дробом глухарь полетів у глиб лісу Хлопчик вирішив не здаватися й все-таки наздогнав птаха. Васютка так захопився своїми думками, що втратив карбу й заблудився.

Оглянувся навколо – не може знайти дороги. Зовсім стемніло. Добре, що Васютка взяв із собою сірника.

Обламав кілька гілочок і розпалив маленький костерок. Став на ніч запасатися дровами Схотілося хлопчикові є. Він уклав глухаря в теплі вугілля, а коли розкопав, то птах уже був приготовлений у власному соку. Жадібно їв Васютка зовсім несолоне м’ясо.

І отут до хлопчика став хтось підкрадатися. Дуже злякався Васютка, так тільки виявилося, що злякався він величезного кореня упалого дерева. І немудро – один у темному лісі Наступив ранок. Знову став шукати Васютка дорогу додому. І отут, уже до вечора, почув звук води.

Невже це Єнісей? Якщо вийти до ріки, то незабаром можна відшукати рибацьку хатинку! Швидко став пробиратися хлопчик до води. А коли добрався, зрозумів, що не ріка це.

Ночувати Васютке довелося на березі озера. Коли хлопчикові схотілося їсти, він виявив, що у воді копошиться дуже багато риби. “Стільки риби Васютка ніколи не видал!

” Так ще в самого берега плавали качки. Хлопчикові вдалося підбити пари. “Він ощипал утік, зарив їх у гарячі вугілля багаття, ліг на пихтовие гілки й початків клацати Горехи”. Дуже схотілося Васютке додому. Згадалася школа й те, що він зовсім не слухав свою вчительку Ольгу Федорівну Коли Васютка прокинувся, то не зміг розглянути нічого навколо себе – був густий липкий туман.

І отут хлопчик подумав: “Звідки в озері стільки білої риби?” Він не раз чув від рибалок, що в деяких озерах нібито водиться біла риба, але озера ці повинні бути проточними. “А що якщо?.. Так, якщо озеро проточне й з нього випливає річка, вона зрештою приведе його до Єнісею”. Знову продовжив Васютка шукати дорогу домийся Нарешті він знайшов-маленьку річку, що могла впадати в Єнісей.

Дорога була важкої, так ще і їсти хотілося. Зрештою хлопчик заснув від утоми. Вило дуже холодно й довелося розпалювати багаття Сірників залишилося всього чотири штуки. І отут він почув якийсь звук. “Гудок!

– догадався Васютка. – Пароплав гуде! Але чому ж він чується звідти, з озера? А-А, зрозуміло”. Хлопчик знав ці фокуси тайги: гудок завжди відгукується на ближній водоймі.

Але гуде-те пароплав на Єнісеї! У цьому Васютка був упевнений. Скоріше, скоріше бігти туди! ” Хлопчик брів, майже падаючи від утоми Зненацька ліс розступився, відкривши перед Васюткой пологий берег Єнісею. Хлопчик застиг.

У нього навіть дух захопило – так гарна, так широка й велична була його рідна ріка!” Васютка побачив пропливаючий повз бот. Він став кричати й розмахувати руками, щоб його помітили. Коли хлопчик вистрілив з рушниці, його побачили й відправили за ним шлюпку.

Нарешті-Те Васютка плив домийся Назустріч хлопчикові вискочив дідусь. За ним мама. Скільки радості було! Адже хлопчика шукали вже п’ятий день!

“З боку лісу, утомилося опустивши плечі, у мокрому дощовику, ішов ГриГорей Опанасович. Очі його ввалилися, особа, що заросла густою, чорною щетиною, було похмуро. – Дарма всі, – махнув він рукою. – Немає, пропав хлопець…

– Найшовся синок наш… удома він… ” Хлопчик розповів усім про озеро, що він знайшов, коли намагався добратися до будинку “Через два дні Васютка, як справдешній провідник, крокував по березі річки нагору, а бригада рибалок на човнах піднімалася слідом за ним”. “Коли спереду відкрилося широке, що загубилося серед глухої тайги озеро, хтось із рибалок сказав: – От і озеро Васюткино… З тих пор і пішло: Васюткино озеро, Васюткино озеро…

Риби в ньому виявилося дійсно дуже багато. Бригада ГриГорея Шадрина, а незабаром і ще одна колгоспна бригада перемкнулися на озерний лов Узимку в цього озера була побудована хатинка. По снігу колгоспники закинули туди рибну тару, сіль, мережі й відкрили постійний промисел. На районній карті з’явилася ще одна блакитна цятка, з ніготь величиною, за назвою “Васюткино оз.”. На крайовій карті ця цятка, усього зі шпилькову голівку, уже без назви.

На карті ж на ший країни озеро це зуміє знайти хіба сам Васютка. Може, бачили ви на фізичній карті в низов’ях Єнісею цятки, начебто недбалий учень бризнула з пера блакитним чорнилом. От десь, серед цих кляксочек, є та, котру йменують Васюткиним озером”.


Скорочено Васюткино озеро Астафьева В. П