Скорочено “Тарас Бульба” Гоголя

До старого козацького полковника Тараса Бульби приїжджають після випуску з Київської академії два його сини – Остап і Андрій. Два дужих молодці, здорових і міцних осіб яких ще не торкалася бритва, збентежені зустріччю з батьком, жартують над їхнім одягом недавніх семінаристів. Старший, Остап, не витримує насмішок батька: “Хоч ти мені й батько, а як будеш сміятися, то, їй-Богу, одлупцюю!” І батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, зовсім не на жарт лупцюють один одного стусанами. Бліда, худенька і добра мати намагається напоумити буйного свого чоловіка, який вже і сам зупиняється, задоволений, що зазнав сина.

Бульба хоче таким же чином “вітати” і молодшого, але того вже обіймає, захищаючи від батька, матір. З нагоди приїзду синів Тарас Бульба скликає всіх сотників і всю військову старшину і оголошує про своє рішення послати Остапа й Андрія на Січ, бо немає кращої науки для молодого козака, як Запорозька Січ. При вигляді молодої сили синів спалахує військовий дух і самого Тараса, і він вирішується їхати разом з ними, щоб представити їх усім старим своїм товаришам. Бідна мати всю ніч сидить над сплячими дітьми, не стуляючи очей, бажаючи, щоб ніч тяглася якомога довше. Її милих синів беруть від неї; беруть для того, щоб їй не побачити їх ніколи! Вранці, після благословення, зневірену від горя мати ледве відривають від дітей і відносять в хату. Три вершника їдуть мовчки. Старий Тарас згадує свою буйну життя, сльоза застигає в очах, посивіла голова похнюпився. Остап, що має суворий і твердий характер, хоча і запеклого за роки навчання в бурсі, зберіг у собі природну доброту і серце сльози своєї бідної матері. Одне тільки це його бентежить і змушує задумі хилити голову.

Андрій також важко переживає прощання з матір’ю і рідним будинком, але його думки зайняті спогадами про прекрасну полячці, яку він зустрів перед самим від’їздом з Києва. Тоді Андрій зумів пробратися в спальню до красуні через трубу каміна, стукіт у двері змусив полячку заховати молодого козака під ліжко. Татарка, служниця панночки, як тільки пройшло занепокоєння, вивела Андрія в сад, де він ледве врятувався від прокинулася челяді. Прекрасну полячку він ще раз бачив у костелі, незабаром вона виїхала – і зараз, потупивши очі в гриву коня свого, думає про неї Андрій. Після довгої дороги Січ зустрічає Тараса з синами своєї розгульним життям – ознакою запорізької волі. Козаки не люблять витрачати час на військові вправи, збираючи лайливий досвід лише в розпалі боїв.

Остап і Андрій кидаються з усією палкістю юнаків в це бурхливе море. Але старому Тарасові не до душі життя, – не до такої діяльності хоче готувати він своїх синів. Зустрівшись з усіма своїми товаришами, він все придумує, як підняти запорожців у похід, щоб не витрачати козацьку завзятість на безнастанне бенкетування і п’яне веселощі. Він умовляє Козаков переобрати кошового, який тримається світу з ворогами козацтва. Новий кошовий під натиском самих войовничих Козаков, і перш за все Тараса, вирішується йти на Польщу, щоб відзначити все зло, ганьба віри й козацькою славою. І скоро весь польський південний захід стає здобиччю страху, що біжить наперед слуху: “Запорожці! З’явилися запорожці! “За один місяць у битвах змужніли молоді козаки, і старому Тарасові любо бачити, що обидва його сина – серед перших. Козацьке військо намагається взяти місто Дубна, де чимало скарбу й багатих обивателів, але зустрічають запеклий опір гарнізону і мешканців.

Козаки беруть в облогу місто і чекають, коли в ньому почнеться голод. Знічев’я запорожці спустошують околиці, випалюють беззахисні села і неприбрані хліба. Молодим, особливо синам Тараса, не подобається таке життя. Старий Бульба заспокоює їх, обіцяючи незабаром жаркі сутички. В одну з темних ночей Андрія будить від сну дивна істота, схоже на привид. Це татарка, служниця тієї самої полячки, в яку закоханий Андрій. Татарка пошепки розповідає, що панночка – в місті, вона бачила Андрія з міського валу і просить його прийти до неї або хоча б передати шматок хліба для вмираючої матері.


Скорочено “Тарас Бульба” Гоголя