Скорочено Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова Гоголя М. Ю

Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова “Ох ти гой еси, цар Іван Васильович!” – з такого характерного для народної поетичної творчості зачину починається ця поема Лєрмонтова. Зміст її простої: молодий купець Степан Парамонович Калашников заступається за честь своєї дружини Алени Дмитревни, у яку закохався царський опричник по прозванню Кирибеевич. Опричник підстеріг замужню красуню на вулиці, коли вона верталася із церкви, став неї обіймати, цілувати, спокушати вбраннями й коштовностями. За ними спостерігали з вікон сусіди й глузували з ганьби молодої жінки. Цю побутову ситуацію поет розвиває як поетичну драму любові в кращих традиціях цього жанру.

Ми бачимо спочатку сумного опричника на веселому царському бенкеті. Цар обурюється: “Аль ти думу затаїв нечестиву? Алі нашій славі заздриш? ” Зізнався тоді опричник, що полюбив він молоду купчиху-красуню так сильно, що всі йому обридло, і хоче він скласти свою буйну голівоньку в бої.

Цар не бачить у цьому лиха й радить своєму улюбленому опричникові взяти перстенек і намисто перлове із царської скарбниці – і посватати дівчину, що полюбилася. Не зізнався опричник цареві, що була ця красуня дружиною купця Калашникова. І надійшов, як злодій, що зазіхає на чуже: став таємно домагатися любові молодої купчихи. Чекає купець Калашников свою дружину.

Уже й ніч надворі, а її немає. Нарешті прибігла вона – коси по плечах разметани, одяг порваний. Вирвалася з обіймів опричника, залишивши в руках його подарунки чоловіка – візерункову хустку й фату бухарську. Чоловік розгнівався, став дорікати дружину в тім, що опорочила його чесне ім’я. Але вона впала йому в ноги й усе розповіла. Гірко плачучи, стала скаржитися на своє сирітство: панотець і матінка в сирій землі лежать, старший брат у чужій стороні пропав без звістки, а молодший – ще дитя нерозумне.

Комусь, крім чоловіка, захистити честь її. Покликав тоді купець братів своїх і сказав, що за честь дружини вирішив битися з опричником у кулачному бої, що на завтра оголошений, і буде на тім бої бути присутнім сам цар. Вийшов царський опричник на поле, гордо походжає – ніхто не вирішується з ним у бій вступити. І отут розсунулася юрба, виступив перед ним купець Калашников.

Став опричник запитувати ім’я свого супротивника: “Щоб знати, по ккому панахиду служити”. Назвав себе купець – сполотнів опричник, куди тільки поділася його гордість. Зійшлися вони в бої. Першим ударив опричник – полилася кров із грудей купця, на якій хрест мідний висів зі святими мощами. Похитнувся він, але зібрався із силами й ударив у відповідь опричника прямо в скроню.

Упав той намертво. Розгнівався цар, бачачи загибель свого улюбленого опричника. Став купця запитувати, за що вбив він його вірного слугу, став стратою загрожувати. Нічого не сказав купець Калашников паную, лише попросив подбати про дітей своїх, про молоду вдову – і зійшов на плаху.

Відрубали молодому купцеві голову. З життям розстався відважний купець, але не став ганьбити ім’я своєї дружини, вище всього ставлячи честь свою й достоїнство. Схоронили його за Москвою-Рікою, кленовий хрест на могилі поставили.

“Пройде стара людина – перехреститься, пройде молодець – приосанится, пройде дівиця – пригорюнится”, – такими словами виразив поет відношення до гідного вчинку купця Калашникова. І завершив свою поему Лєрмонтов знову ж у дусі народної поетичної традиції: “Гей ви, хлопці відважні, гуслярі молоді, голосу заливні! Червоно починали – червоно й кінчайте, кожному правдою й честю відплачуйте”. Легко, невимушено, з деяких часток іронії написана ця поема. Поет немов грає з фольклорним жанром.

Але пісня залишає дуже цілісне і яскраве враження своєю поетичністю, стилізованої під стародавню лексикою, наспівністю



Скорочено Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова Гоголя М. Ю