Скорочено “Перед дзеркалом” Каверіна

Мати Лізи давно вмерла, батько, полковий офіцер, женився на “владній, підозрілій” жінці. Закінчивши пансіон, Ліза вчиться в гімназії й одночасно дає уроки в селі, щоб мати можливість поїхати в Петербург і надійти там на математичний факультет Бестужевских курсів. У неї є здатності до малювання, але математика, на її думку, – “самий короткий шлях до самостійного мислення”. По дорозі в Петербург восени 1913 р. Ліза тайкома заїжджає в Казань, де живе й учиться студент-математик Карновский. Вони проводять разом чудесний день

Костянтин Павлович Карновский народився в Казані, у великій міщанській бідній сім’ї. І при батьку, і після його смерті діти жили в постійному приниженні. Але Косте вдалося відстояти свою незалежність: він посилено займався, надійшов в університет і став забезпечувати всю сім’ю. Ще коли Костячи готувався до надходження в гімназію, для нього почався внутрішній “відлік часу”: ні мінути не можна було втратити дарма.

Але встановлений порядок його життя щораз перевертався при зустрічі з Лізою. Її “добірність, щирість і безтурботність” говорили про існування “якоїсь непорушної істини, що була сильніше всієї його математики й не вимагала ніяких доказів”. У Петербурзі Ліза слухає лекції, ходить у театри й музеї. В одному з листів вона розповідає про поїздку до тітки в Москву – тут, на диспуті про живопис, їй раптом дуже схотілося бути такий же, як художниця Гончарова. Ліза чекає побачення з Костей: їй здається, що тільки з ним вона може поділитися своїми сумнівами, надіями й бажаннями

Адже Карновский “живе свідомо, не метається зі сторони убік”, як вона. Але короткий візит у Казань по дорозі в Ялту, куди Ліза їде лікувати свої легені, не дає їй задоволення: вона сумнівається в Карновском, у його любові. Ліза захоплюється живописом, але, розуміючи, що це занадто дороге задоволення, продовжує займатися математикою. Все-таки один раз вона вирішується більше “не причинятися перед собою” і надходить у художню майстерню, багато працює в Добужинского, Яковлева.

Вона вже давно не бачилася з Карновским. Зате поруч із нею – чемний і закоханий Дмитро Горин. Після того як Костячи не приїхав у Петербург, Ліза відправляє йому гіркий лист із проханням більше їй не писатися

Переписка все-таки триває, але Лізині листи так холодні, що це насторожує Карновского, і він їде в Петербург. Костячи піднесений Лізою: вона стала ще гарніше, до того ж він нарешті розуміє, що перед ним природжена художниця. А потім Ліза відправляється в Казань. Проїздом у Москві вона відвідує галерею Щукина, зі здивуванням і розгубленістю дивиться на картини Матисса, Ренуара, Сезанна, Ван Гога.

Незручність, що Ліза випробовує на холодному й недоброму прийомі в сім’ї Карновского, страх втратити незалежність, так ще й випадкове згадування якийсь “Мариши” змушують Лізу зненацька виїхати, навіть не попрощавшись із Костей. Тепер настала черга Карновского повертати нерозпечатані листи. Він зайнятий тільки роботою: викладає в університеті, у двадцять сім років його обирають професором Політехнічного інституту. Але коли Костячи довідається, що Ліза ніяк не може повернутися із захопленої німцями Ялти, він вирішує їхати туди, незважаючи на всі труднощі

Тільки хвороба матері змушує Карновского залишитися. В 1920 р. Ялту звільняють, але Лізи там уже немає. Карновский одержує від її лист із Константинополя: туди Ліза відправилася зі знайомим греком-комерсантом, що обится потім взяти її в Париж, але оказавшимся брудним негідником. Лізі вдається від нього відскіпатися, але доводиться залишитися Втурции.

Щоб заробити, Ліза дає уроки, грає на піаніно в пивний. У листах до Карновскому вона часто згадує про їхні зустрічі, але тепер все це – минуле, яких треба забути. Тепер Ліза замужем за “простим, чесним” людиною, що втратила на війні ногу

Чоловік моложе її, і вона випробовує до нього скоріше почуття жалості. Якийсь час Ліза захоплюється художником Гордєєвим, але все-таки знаходить у собі сили залишитися із чоловіком. Нарешті Ліза попадає в Париж. Тут вона за допомогою Гордєєва влаштовується розписувати по чужих ескізах те кабаре, то ресторани

Ця робота дає можливість зле-бідно жити, але залишає мало часу для власної Творчості. І все-таки Ліза робить успіхи: чотири її роботи купує лондонський музей. У вільні мінути Ліза пише Карновскому. Їй хочеться довідатися й зрозуміти нове життя Росії. Вона часто міркує про мистецтво щирому й помилковому, про необхідність “духовної творчості”.

Наприкінці листів Ліза часто передає привіт Наді, молодій акторці, супутниці Костянтина Павловича. Улітку 1925 р. Карновский приїжджає в Париж. Він зустрічається з академіком Шевандье, потім приїжджає відвідати Лізу в Мениль. Але ревнивий Гордєєв, до якого знову повернулася Ліза, майже не залишає їх одних

Костянтин Павлович розглядає роботи Лізи, одне з полотен схожий на її листи до нього: на ньому зображене дзеркало. Дійсно, переписка з Карновским і була для Лізи Тураевой тим дзеркалом, “у яке вона смотрелась все життя”. Наодинці Карновский і Ліза проводять лише десять мінут

Іншим разом, коли Карновский виявляється в Парижу, Ліза відправляється до нього тайкома. Але в Костянтина Павловича починається приступ малярії, і Ліза, ціною розриву з Гордєєвим, залишається з улюбленим цілий день. Тепер вона вільна. В одному з листів Ліза міркує про любов, що постійно розлучала їх, але тим самим захищала від вульгарності, учила моральності й терпінню, очищала душу й вела неї до самопізнання. У березні тридцять другого року Єлизавета Миколаївна одержує листа від московського доктора, що сповіщає її про важку хворобу Костянтина Павловича

Оберігаючи улюбленого від прикростей, Ліза у своїх посланнях прикрашає дійсність. Насправді надії повернутися на батьківщину майже ні, жити стає усе сутужніше, але зате вона багато працює в Парижу й на Корсиці, де в неї є друзі-італійці. Карновский видужує, йому вдається одержати для Лізи дозвіл повернутися в Росію. А Єлизавета Миколаївна нарешті домагається визнання: у Парижу з успіхом проходить її виставка

Тільки сил у художниці майже не залишається. “Я приховувала від тебе, що дуже хворо, але тепер, коли я знаю, що незабаром побачу тебе…” – цей останній рядок завершує переписку Єлизавети Тураевой і Костянтина Карновского.



Скорочено “Перед дзеркалом” Каверіна