Скорочено “Осіннє світло” Гарднера

Джеймс – людина старих і строгих правил пуританської моралі, що становить основу американського способу життя й поступово, як він уважає, поступається місцем аморальності, влади грошей, спразі гарного й легкого життя. Сучасне покоління в його очах – “свині жирні – мозки курячі, цим задоволення подавай, їм би тільки себе догодити”. Люди немов збожеволіли “через паршиві долари” – убивають один одного, торгують собою, божеволіють, а тим часом лісове господарство хиріє, фермерам живеться усе гірше, люди відвикають працювати руками, як споконвіків, і забувають, що таке чесна й справедлива праця. От до чого прийшла Америка через двісті років, уважає Джеймс Пейдж, і в його уяві встають із могил батьки-засновники із запалими очами, у зотлілих синіх мундирах, із заржавленими мушкетами, щоб відродити Америку й зробити “нову революцію”.

Символом нового часу, що не приемлет старий фермер, стає для нього телевізор, без кінця показывающий убивць, гвалтівників, поліцейських, напівголих бабів і всяких довговолосих “психів”. Цю пекельну машину притягла із собою його сестра Салли, коли переїхала жити в будинок брата. Салли – такий же норовливий і вперта, як і її брат, але вона дотримується багато в чому інших поглядів, тому що довгі роки прожила в місті разом зі своїм чоловіком Горасом, поки той не вмер. Дітей у неї немає. Не можна сказати, що вона схвалює нинішні вдачі, але вірить у зміни на краще й готова міркувати на всякі Теми, “як запеклий ліберал”, чим викликає люте невдоволення свого брата, у якого власним, виношеним життям переконання уживаются з розхожими забобонами

Розкуте поводження молодих не шокує її, тому що вона вважає, що своїми витівками вони хочуть привернути увагу до соціальної несправедливості. Вона не вважає телевізор диявольським винаходом і державною зрадою, як її брат, – це її єдиний зв’язок з миром, з міським життям, до якого вона звикла. Салли цілими вечорами просиджує, уткнувшись в екран, поки нарешті Джеймс не витримує й не розстрілює телевізор із дробовика, – він стріляє в той мир, те життя, що його обдурила й зрадила ідеали минулого. А непокірливу бабу сестру він заганяє на другий поверх, і вона в знак протесту защіпається в спальні, відмовляючись що-небудь робити по будинку. Домашня сварка з “політичним” відтінком – обоє говорять про волю й посилаються на конституцію Америки – затягається

Родичам і друзям не вдається помирити старих, про їхню сварку довідаються всі сусіди й починають давати ради, як надійти. Війна розпалюється: щоб залякати Салли, Джеймс підвішує перед її дверима рушниця, правда незаряджене. Вона ж улаштовує небезпечну пастку, зміцнивши над своїми дверима ящик з яблуками, щоб він звалився на голову братикові, якщо той здумає ввійти до неї. Від нема чого робити Салли починає читати попавшую їй у руки книжку “Контрабандисти зі Стрімчака Загиблих Душ”. Це бойовик з інтелектуальною подкладкой про суперництво двох зграй контрабандистів, що займаються торгівлею наркотиками. “Хвора книга, хворе й порочна, як життя в сьогоднішній Америці” – так говорить рекламна анотація, начебто виражаючи суть того миру, що не приемлет Джеймс і від якого нікуди сховатися, навіть якщо знищено телевізор. Дві дійсності як би сходяться разом – в одні люди живуть звичайними працями, радостями, тривогами, спілкуються із природою, вірять в “природну магію, у битву духу проти ваги матерії”, носять із собою череп гримучої змії від нечистої сили; в іншій – божевільної дійсності урбанизированной Америки – розпалюється шалена конкурентна боротьба, і люди одержимі ідеєю наживи, божевільними бажаннями, ілюзіями й страхом

Таким чином, два романи й два способи зображення відбивають два життєвих уклади сучасної Америки. На чолі однієї зі зграй, у якої налагоджене переправляння марихуани з Мексики в Сан-Франциско, коштує капітан Кулак – цинік і філософ, що міркує про волю й владу. Це свого роду ідеолог миру наживи

Інші члени його зграї – “людство в мініатюрі” – представляють різні типи сучасної свідомості: містер Нуль – технократ, що не відбувся Эдисон, що уявляє, що винахідник може переробити увесь світ. містер, Що Не Міркує, Ангел втілює здоровий фізичний початок – він не роздумуючи кидається у воду рятувати що намагається покінчити життя самогубством розчарованого інтелектуала Питера Вагнера, що поневоле стає членом їхнього екіпажа. Джейн символізує розкріпачену сучасну жінку, вільну вибирати собі чоловіків по смаку. Контрабандисти зустрічаються з постачальниками марихуани серед океану на пустельному острові за назвою “Стрімчак Загиблих Душ”. Саме там їх наздоганяють суперники – екіпаж катера “Войовничий”. Жорстокість, зіткнення характерів, нетерпимість – от закони життя в злочинному середовищі, але саме ці риси проявляються й у сільській глухомані, порушуючи спокійний плин сімейного життя, приводячи до драми. Джеймс відрізнявся нетерпимістю не тільки до телебачення, снегоходам і прочим атрибутам сучасності, але й до власних дітей – він зацькував і довів до самогубства свого сина Ричарда, якого вважав “слабаком” і шпынял із приводу й без приводу

Наприкінці роману він прозріває, розуміючи, що телевізор і снегоход не найстрашніші вороги людини. Страшнее психологічна й моральна сліпота. Спогаду про сина й сварка із Салли змушують старого фермера інакше глянути на себе самого. Він завжди намагався жити по совісті, але не помітив, що його правила перетворилися в мертві догми, за яких Джеймс уже не розрізняв живих людей. Він увірував у свою правоту й виявився глухий до правоти інших

Він згадує покійну дружину й сина й розуміє, що при всіх своїх слабостях це були чесні, гарні люди, а він прожив життя й головного в них не помітив, тому що “мав поняття вузькі й дріб’язкові”. Джеймс відвідує в лікарні вмираючого друга Эда Томаса, той шкодує, що не побачить більше провесну, коли розкриваються ріки й відтає земля. Саме так повинне розмерзтися людське серце для розуміння іншого серця. У цьому шлях порятунку людини, країни, людства, нарешті.

От моральний закон, що повинен перемогти інші закони, що визначили, на жаль, історію Америки й визначальне її життя сьогодні, – “войовничість – закон людської природи”, як його не без жалю формулює Томас Джефферсон в епіграфі до всього роману. У цьому контексті варто сприймати й слова іншого свідка народження американської держави, узяті епіграфом до першого розділу й звучні як вирок всієї що репетує, стріляючої, наркотизованої й стандартизованої американської цивілізації (яку так не любили великі англійські сатирики Ивлин В і Олдос Хаксли): “Я був присутній у дворі Конгресу, коли була зачитана Декларація незалежності. З людей чималих при цьому майже нікого не було

Чарльз Биддл, 1776″.



Скорочено “Осіннє світло” Гарднера