Скорочено Обеліск Бикова В. В

Умер у білоруському селі Сельцо не старий ще вчитель Миклашевич. Ще підлітком приймав він участь у партизанських справах. Його друзі-школярі розстріляні німцями в сорок другому. Миклашевич домігся, щоб у їхню честь поставили невеликий пам’ятник у Сельце. На обеліску – п’ять імен школярів. І олійною фарбою невміло дописано: “Мороз А. І. “. От і на поминках згадують Мороза.

Хто він – Мороз? Розповідають про Мороза різні люди, а оповідач як би “збирає картинку”. Учитель. Хлопці за ним “табуном ходили”.

Один із цих хлопців – Миклашевич. Теж став учителем і теж притягав до себе дітей як магніт На Мороза, учителя старого загартування, скаржилися: “не підтримує дисципліни, як рівний поводиться з учнями, учить без необхідної строгості, не виконує програм наркомату…” Мороз Алесь Іванович жив у боковушке при класі в школі, відкритої в колишньому панском будинку. У Гродненському районі багато хто говорять польською мовою, а з білоруським і росіянином – проблеми. Але Мороз уважає: “Головне, щоб хлопці тепер зрозуміли, що вони люди, не бидло, не ка-кие-те там вахлаки, якими пани звикли вважати їхніх батьків, а самі повноправні громадяни”.

Учив дітей на власному прикладі. Разом з учнями порубав на дрова величезне упале дерево. Учителька старої школи, пані Ядя, уважає, що цим можна упустити свій авторитет “У тім, що ми зараз є як нації й громадяни, головна заслуга сільських учителів “.

У Мороза було багато конфліктів. Так, він дозволив дітям тримати при школі собак, одна йз яких шкутильгала на трьох лабетах. А потім з’явився шкільний шпак – теж з доходяг. Був там і кіт, жалюгідне таке створення, сліпе, нічого не бачить, а тільки нявкає – їсти просить На ділі вчив Мороз дітей доброті.

По вечорах Мороз сам проводжає дівчаток зі школи через ліс, так ще й затримується – допомагає їхньої матері з коровою, який вздумалось растелиться. Цим же дівчинкам Мороз із убогої своєї вчительської зарплати купив по парі черевиків, тому що мати вирішила їх у морози в школу не пускати. Хлопчика Павлика (Миклашевича) залишив жити в себе при школі, тому що п’яниця-батько бив його. Батько звернувся до прокурора із заявою.

За законом дитина повинен жити в сім’ї. А хлопчик як побачив батька – скулився, начебто звірок, близько не підходить. Миклашевич-Старший став сина хльостати ременем на очах у всієї школи Тоді Мороз чи ледве в бійку не поліз, не дав негідникові забрати парубійка. Судова комісія зрештою вирішила передати хлопця в дитбудинок.

Мороз із цим не поспішав. Дуже піклувався вчитель про те, щоб діти читалися Книги для шкільної бібліотеки добував, де тільки можна. Зі старої садиби носив книги через ріку по льоду. Провалився в самого берега під лід, простудився – і цілий місяць провалявся хворий.

Але й хворий, лежачи в себе в комірці, читав дітям уголос Толстого. Говорив, що дві сторінки цього великого вчителя важливіше всієї класики. Селяни з усією округи дивилися на Мороза як на свого заступника Він роз’ясняв, давав ради, їздив клопотати в район або в Гродно – на попутках, кульгава людина з паличкою. І отут – війна. Через три дні в Сельце вже були німці.

Мороз залишився в школі, щоправда, не в садибі (німці влаштували там свою управу), а в сільській хаті. Деякі вважали його німецьким прихвоснем. “Якщо ви маєте на увазі моє теперішнє вчителювання, то залишіть ваші сумніви.

Поганому я не навчу А школа необхідна. Не будемо вчити ми – будуть оболванивать вони. А я не потім два роки олюднював цих хлопців, щоб їх тепер расчеловечили. Я за них ще поборюся.

Скільки смогу, розуміє”. “Хоч і під німецьким контролем, але напевно не на німців працює Мороз Якщо не на наше нинішнє, так на майбутнє”, – так міркує колишній начальник учителя, а тепер партизан. Для партизанів Мороз став самим дорогоцінним помічником, приймач дістав.

Записував, що почув. Головне – зведення Совинформбюро. І загін, і вся округа ними користувалася У лісової сторожки висіла дуплянка на сосні, туди пацани їх клали, а вночі партизани забирали. Великою радістю була ця пошта, особливо коли німців з-під Москви шибанули.

Було в Сельце два поліцаїв. Один, Лавченя, хоч і пішов у поліцаї, але багато добра в цьому званні людям зробив. А іншому дали кличку Каїн, і він неї заслужив: восени поранених командирів, що ховалися в лісі, розстріляв, садибу партизанського зв’язкового спалил, а його батьків, дружину з дітьми – усіх розстріляли. Над євреями в містечку знущався, облави влаштовував.

Каїн все-таки щось запідозрив навколо Морозовой школи Улаштували обшук, допит.-.Учень-Переросток Бородич натякнув своєму вчителеві, якого він дуже поважав, що їсти можливість пристукнути Каїна. Але вчитель заборонив сваволити.

До весни сорок другого року навколо Мороза в Сельце зложилася невелика, але віддана йому група хлопців. Павлу Миклашевичу йшов тоді п’ятнадцятий рік. Колючи Бородич був самим старшим, йому підбирався вуж квосемнадцати.

Ще були брати Кожани – Тимка й Остап. Смурний Микола (самий молодший, тринадцяти років) і Смурний Андрій – однофамільці. І от ці розпачливі хлопці в таємниці від учителя вирішили все-таки знищити жорстокого поліцая. Уночі вчитель з’явився в партизанський загін: “Хлопців взяли…

” Сам Мороз ледве вирвався – його попередив поліцай Лавченя. Бородич все-таки підбив хлопців підстерегти Каїна. Поліцай на німецькій машині з німцем-фельдфебелем, солдатом і ще двома поліцаями прикатил на батьківський хутір.

У Сельце забрали свиней, похватали по хатах з десяток курей. Хлопці всі розвідали й додумалися підпиляти місток, по якому Каїн та інші повинні були вертатися в містечко. Машина поліцая перевернулася, але загинув тільки один придавлений нею німець Інші побачили фігурку, що тікає, – це був хлопчисько.

Лавченя постукав у двері до вчителя вночі й випалив: “Утікай, учитель, хлопців забрали, за тобою йдуть”. Німці й поліцай обчислили, хто із хлопців міг зважитися на диверсію – і обчислили правильно. Мороз укрився в партизанів. Але прибігла зв’язна Уляна: “Фашисти вимагають учителя, інакше розстріляють учнів! ” Ясно, що й мальцов не відпустять, і вчителі вб’ють.

“Пропали, видно, хлопці Це так. Але яке матерям? Їм адже ще жити треба”.

Партизани втримують Мороза, але той іде здаватися. Командир партизанського загону вважає за необхідне змінити місце розташування табору, адже Мороз може під катуваннями видати, де перебувають партизани. Колишній начальник учителя говорить, що Мороз нізащо нікого не видасть. Хлопців замкнули в комору, тягають на допити, б’ють, мучать И чекають Мороза.

“По селу розпустили слух, що от-де як надходять Ради: Чужими руками воюють, дітей на заклання прирікають. Матері голосять, усі лізуть у двір до старости, просять, принижуються, а поліцаї їх женуть. Миколу Смурного мати, як саму горлату, теж забрали за те, що на німця плюнула”. У розпал катувань є сам Мороз.

Німці скрутили йому руки. Каїн написав своєму начальству рапорт, що схопили ватажка партизанської банди – Мороза. Так негідникові було вигідно. Повели хлопців на смерть, зв’язавши руки за спиною. Іван, старший брат близнюків, кинувся: “Відпустите!

Ви ж обіцяли! ” Фашист дав йому парабелумом по зубах, Іван не стерпел – ударив того ногою в живіт. Його відразу розстріляли.

Мороз знав, що Павлик Миклашевич добре бігає, і шепнув йому: “Як я закричу – біжи!” Лементом Мороз відволік увагу фашистів, і Павлик побіг. Але спроба виявилася невдалою: утікача підстрелили.

Однак порахували його мертвим і скинули в поталу воду. Там його й підібрала вночі та сама бабка, у якої квартирував Мороз. Бабка повезла хлопчика до батька – тому самий, що колись безжалісно стібав його ременем.

Батько привіз із міста доктора, лікував, ховав, сам натерпівся, а сина виняньчив. Шістьох смертників протримали ще кілька днів, а в неділю, саме на перший день Великодня, повісили. Із сімох чудом уцелел один Миклашевич. Але боліли постійно: груди прострелені навиліт, так ще стільки часу в поталій воді пролежав.

Почався туберкульоз. А потім зненацька прихопило серце – і вмерла не старий ще людина. І от після похорону його розпалюються суперечки: зробив Мороз чи подвиг ні?

Чи вбив він хоч одного німця? “Він зробив більше,.чим якби вбив сто.

Він життя поклало на плаху. Сам. Добровільно”. Учитель – за своїх учнів


Скорочено Обеліск Бикова В. В

 »