Скорочено “Ностромо” Конрада

Аристократи-Ліберали, торговці, священики, емігранти – вихідці з різних країн миру, військові, робітники з рудників, моряки, докери, розбійники, світські дами – таке строкате збіговисько жителів цієї місцевості й цього міста, форпосту європейської цивілізації в межах віддаленого й дикого нового миру. Серед цих людей виділяється людина, відомий усім під кличкою Ностромо – так звичайно називають боцмана на італійських судах. Це “капатас каргадоров” – старший серед портових робітників, італієць Джан Батисту Фиданца. Його чесність, сила, вплив на простих людей, уміння гідно триматися із сильними миру цього, здоровий розум здобули йому славу людини, на який можна покластися більш ніж на кого-небудь у всім Сулако. Твердою й упевненою рукою, здатної, коли це необхідно, тримати зброю, наводить він порядок у порту й на руднику, не раз запобігаючи безладдям у місті. Тим часом цей край, відкритий для цивілізації й процвітання, звернений у підпорядковане положення й застій своєкорисливими, неосвіченими й жорстокими правителями Костагуаны.

Але прийшов день, коли історичні долі Сулако й всієї країни піддалися рішучим змінам. Умер лет, що правив багато, тиран Гусман Бенто. Після короткої громадянської війни до влади прийшов ліберал Висенте Рибейра, підтриманий освіченими аристократами Західної провінції й “королем срібла” Гульдом. Незабаром, однак, проти нього повстав його військовий міністр генерал Монтеро. Війна продовжилася

У Сулако був подавлений заколот монтеристов, людей, яких важко було назвати інакше як покидьками. Потім дві тисячі сулакских добровольців під командуванням генерала Барриоса, збройні новенькими гвинтівками, купленими містером Гульдом, відправилися на пароплаві, щоб відбити в заколотників стратегічно важливий Північний порт. Прийшли, однак, дурні звістки: урядові війська розбиті, у країні панує хаос. На місто, що залишилося без захисту, наступають нові розбійницькі банди монтеристов – зі сходу через гори й з півночі морем

Немає навіть можливості сповістити про це генералові Барриосу. – недавно, що вернувся з Європи уродженець, Сулако й відомий у Парижу журналіст Мартін Декуд, людина глибоко почуває, захопленою мрією про волю своєї батьківщини, закоханий у шляхетну Антонію Авельянос, пропонує план порятунку – єдиний, романтичний, смертельно небезпечний, шляхетний, несподіваний. Сулако повинне відділитися від Костагуаны й стати незалежною республікою. Це порятунок від анархії й експлуатації, це шлях до процвітання й благополуччя, це може надихнути людей на боротьбу. Однак це реально тільки за підтримкою Сполучених Штатів, а цю підтримку може забезпечити безперебійне відправлення срібла

Саме зараз вантаж піврічний добутий рудників Сан-Томе необхідно відправити до приходу ворогів. Доручити ця найважливіша справа можна лише відомому всім самій надійній людині в Сулако. Уночі, в останній момент, з порту відпливає баркас із вантажем срібних злитків

На ньому Декуд і Ностромо. Баркас дуже ненадійний, у ньому текти. Вивантаживши скарбу на одному з островів і залишивши там Декуда, Ностромо відправляється, щоб довідатися обстановку, назад у місто, уже зайнятий ворогом

Він не з’являється більше десяти днів, і Декуд не витримує катування самітністю: він упевнений, що їхня справа програна й кінчає життя самогубством. Ностромо тим часом не з’явився тому, що виконує нове доручення, що нікому, крім нього, не під силу: пробравшись крізь ворожі застави, переборовши повний небезпеки тривалий шлях на північ, вона приводить у місто війська генерала Барриоса. Разом з повсталими проти тиранії монтеристов робітниками рудника солдати звільняють місто. Проголошується нова держава, прапору Західної республіки Сулако (на срібному тлі зелений маслиновий вінок, у центрі якого золота лілія) першої віддає честь американська канонерка

Фантастичний план Декуда увінчався грандіозним успіхом. Трапилося так, що всі впевнені: баркас зі сріблом затонув у невідомому місці й разом з ним загинув Декуд, а Ностромо врятувався тільки тому, що він прекрасний плавець. Ностромо не повідомляє нікого правди про заховані скарби, спочатку просто з обережності, але потім він розуміє, що ніхто не догадується про істину й тепер він єдиний власник скарбу… На незаселеному острові Більша Ізабелла біля узбережжя Сулако піднімається маяк. Доглядачем там співвітчизник і друг Ностромо старий гарибальдиец Віола, він оселився на острові із двома дочками завдяки національному героєві, одному із самих шановних і впливових людей вгороде.

Ностромо, наречений його старшої дочки, був єдиною людиною, що регулярно відвідував старого вдівця. Щораз він відвозив із собою один або два злитки. “Я повинен багатіти повільно” – це стало його девізом. Герой сулакской революції дуже змінився

Він був так само щасливий, як і колись, але, підозрілий, замкнутий, дратівливий, він був так несхожий на колишнього улюбленця влади й народу. Скарбу опанували ім. Тайкома перевіряти скарб стало нескоримою потребою. Тепер вірний Ностромо був вірний лише йому, а всі навколо, здавалося, дихало злодійством і зрадництвом, Один раз уночі суворий Віола, стривожений слухами, що один з портових апашів збирається покуситься на честь його молодшої дочки, помітив невідомого, котрий підплив до острова на човні. Постріл старого солдата Гарібальді був точним

В убитому з жахом довідалися Ностромо. Біла хмара, що блискає, як купа срібла, пропливає над світною лінією обрію, і над темними водами затоки панує дух володаря скарбів – вірний, неприборканий, щасливий, неприкаяний, потайливий, нерозгаданий і непереборний



Скорочено “Ностромо” Конрада