Скорочено “Мирра” Альфьери

Цар Кинир, допитавши Евриклею, вирішує скасувати венчанье: “На що мені життя, владенья, честь на що, / Коли беззастережно щасливої / Єдину дочку не бачу я?” Кинир хоче стати другом паную Эпира, йому подобається Перей, але важливіше всього для нього дочка: “Мене батьком / Природа зробила, царем же – випадок”, інтереси держави для нього – ніщо в порівнянні з єдиним подихом Мирри. Він може бути щасливий, тільки якщо щасливо вона. Кинир вирішує поговорити з Переїм. Він говорить юнакові, що був би щасливий назвати його зятем. Якби він вибирав чоловіка для дочки, то вибрав би Перея, а коли його ж вибрала Мирра, Перей став йому милий подвійно. Кинир уважає, що головне в Перее – його особисті достоїнства, а не царська кров і не батьківські володіння

Кинир обережно запитує в Перея, чи взаємна його любов до Мирри. Юнак говорить, що Мирра начебто б і рада відповісти на його любов, але щось їй заважає. Йому здається дивним, що Мирра в його присутності блідне, не піднімає на нього око й говорить із ним холодним тоном

Вона те немов би рветься заміж, те страшиться весілля, то призначить день венчанья, те відкладе весілля. Перей не мислить собі життя без Мирри, але хоче звільнити неї від слова, бачачи, як вона страждає. Перей готовий умерти, якщо від цього залежить щастя Мирри. Кинир посилає за Миррою й залишає неї з Переїм. Перей дивиться на весільний убір нареченої, але смуток у її очах говорить йому, що вона нещасна

Він говорить їй, що готово звільнити неї від слова й виїхати. Мирра пояснює йому, що смуток буває вродженої й питання про її причини тільки збільшують неї. Дівчина просто горює про Майбутнє розставання з родителями. Вона клянеться, що хоче бути дружиною Перея й не буде більше відкладати весілля. Сьогодні вони обвінчаються, а завтра відпливуть в Эпир. Перей нічого не розуміє: те вона говорить, що їй важко розставатися з родителями, то квапить сотъездом.

Мирра говорить, що хоче назавжди покинути батьків і вмерти з горя. Мирра говорить Евриклее, що жадає тільки смерті й тільки її й заслуговує. Евриклея впевнена, що єдино любов може так терзати юну душу. Вона молилася Венері у вівтаря, але богиня дивилася на неї грізно, і Евриклея пішла із храму, ледве волочачи ноги

Мирра говорить, що пізно просити за неї богів, і просить Евриклею вбити її. Дівчина знає, що однаково живий не потрапить в Эпир. Евриклея хоче піти до царя й цариці й ублагати їх розбудувати весілля, але Мирра просить її нічого не говорити батькам і не надавати значення словам, які випадково вирвалися в неї. Вона поплакала, вилила душу, і тепер їй набагато легше. Мирра йде до матері й застає в неї Кинира.

Бачачи, що його присутність смушает дочка, цар поспішає неї заспокоїти: ніхто ні до чого її не примушує, вона може відкрити або не відкривати причину своїх страждань. Знаючи її вдачу й шляхетність почуттів, батьки цілком довіряють їй. Мирра може надходити так, як уважає потрібним, вони просто хочуть знати, що вона вирішила. Мати й батько на всі згодні, аби тільки бачити дочка щасливої. Мирра говорить, що почуває близькість смерті, ці єдині її ліки, однак природа ніяк не дають їй умерти

Мирра те жалує себе, то ненавидить. Їй здавалося, що шлюб з Переїм хоча почасти розвіє її смуток, але чим ближче був день весілля, тим їй смутніло, тому вона тричі відкладала венчанье. Батьки вмовляють Мирру не виходити за Перея, раз він їй не милий, але Мирра наполягає: нехай вона й не любить юнака так сильно, як він її, але ніхто іншої не стане її чоловіком, або вона вийде за Перея, або вмре. Мирра обіцяє пересилити свій біль, розмову з родителями додав їй сил і рішучості. Вона сподівається, що нові враження допоможуть їй швидше позбутися від туги, і хоче відразу після весілля покинути отчий дах

Мирра приїде на Кіпр, коли Перей стане царем Эпира. Вона залишить у батьків одного зі своїх синів, щоб він був їм опорою в старості. Мирра благає батьків дозволити їй виїхати відразу після венчанья. Батьки скрепя серце відпускають дочку: їм легше не бачити її, чим бачити такий нещасної

Мирра віддаляється до себе, щоб приготуватися до весілля й вийти до нареченого зі світлим чолом. Кинир ділиться із дружиною своїми підозрами: “Слова, ока й навіть подихи мені / Вселяють побоювання, що нею / Нелюдська рухає влада, / Невідома нам”. Кенхреида думає, що Венера покарала Мирру за материнську зухвалість: Кенхреида не воскурила фіміам Венері й у пориві материнської гордості посмітила сказати, що божественну красу Мирри в Греції й на Сході нині чтут вище, ніж шанували Венеру на Кіпрі з незапам’ятних часів. Побачивши, що діється з Миррою, Кенхреида намагалася піддобрити богиню, але ні молитви, ні фіміам, ні сльози не допомагають. Кинир сподівається, що гнів богині не стане переслідувати Мирру, коли вона покине Кіпр. Бути може, передчуваючи це, Мирра так квапиться виїхати

З’являється Перей. Він боїться, що, ставши чоловіком Мирри, стане її вбивцею. Він жалує, що не покінчив із собою до того, як приплив на Кіпр, і збирається зробити це тепер. Кинир і Кенхреида намагаються його утішитися

Вони радять йому не нагадувати Миррі про скорботу – тоді ця скорбота пройде. Готуючись до весілля, Мирра говорить Евриклее, що думка про швидкий від’їзд дає їй спокій і радість. Евриклея просить Мирру взяти її із собою, але Мирра вирішила нікого із собою не брати

Перей повідомляє її, що на зорі їх буде чекати судно, готове до відплиття. Мирра відповідає: “З тобою вдвох / Скоріше залишитися й навколо не бачити / Усього того, що бачило мої / Так довго сльози й, бути може, було / Причиною їх; по новим плисти морям, / Причалюючи до нових царств; повітря / Невідомий вдихати, і день і ніч / Ділити з таким чоловіком…” Перей дуже любить Мирру й готовий на все: бути їй чоловіком, іншому, братом, коханим або рабом. Мирра називає його цілителем своїх страждань і рятівником

Починається обряд венчанья. Хор співає весільні пісні. Мирра змінюється в особі, тремтить і ледь стоїть на ногах. У груди її тісняться Фурії й Эриннии з отрутними бичами

Чуючи такі мовлення, Перей переймається впевненістю, що він противний Миррі. Весільний обряд переривається. Перей іде, обіцяючи, що Мирра його більше ніколи не побачить

Кинир перестає жалувати дочка: її нечувана витівка озлобила його. Вона сама наполягала на вінчанні, а потім знеславила себе й батьків. І він, і Кенхреида були занадто м’якими, настав час виявити строгість. Мирра просить батька вбити її, інакше вона покінчить із собою. Кинир переляканий

Мирра втрачає почуттів. Кенхреида дорікає Кинира в жорстокості. Придя в себе, Мирра просить Кенхреиду вбити її. Кенхреида хоче обійняти дочка, але та відштовхує її, говорячи, що мати тільки збільшує її скорботу. Мирра знову й знову просить мати вбити її. Кинир оплакує Перея, що покончили із собою. Він уявляє собі скорботу батька, що втратив улюбленого сина

Але Кинир не счастливее, чим цар Эпира. Він посилає за Миррою. У її вчинках криється якась дивовижна таємниця, і він хоче довідатися її. Мирра ніколи не бачила батька вгневе.

Він вирішує не показувати їй своєї любові, але спробувати погрозами вирвати в неї визнання. Кинир повідомляє дочки про самогубство Перея. Кинир догадується, що Мирру терзають не Фурії, а любов, і скільки дочка не відмикається, наполягає на своєму

Він умовляє Мирру відкритися йому. Він сам любив і зуміє неї зрозуміти. Мирра зізнається, що дійсно закохано, але не хоче назвати ім’я улюбленого. Навіть предмет її любові не підозрює про її почуття, вона приховує їх навіть від себе самої. Кинир заспокоює дочка: “Зрозумій, твоя любов, твоя рука / И мій престол кожного возвеличать. / Як низько не стояла би людина, / Він невартим бути тебе не може, / Коли він по серцю тобі”.

Кинир хоче обійняти Мирру, але вона його відштовхує. Мирра говорить, що пристрасть її злочинна, і називає ім’я улюбленого: Кинир. Батько не відразу розуміє її й думає, що вона над ним сміється

Усвідомивши, що Мирра не жартує, Кинир жахається. Бачачи гнів батька, Мирра кидається на його меч і втикає його в себе. Вона одночасно мстить Киниру за те, що він силою вирвав з її серця дивовижну таємницю, і карає себе за злочинну пристрасть. Кинир плаче, він бачить у Миррі разом нечестивицю й умираючу дочку. Мирра молить його ніколи не розповідати про її любов Кенхреиде.

Почувши голосний плач, прибігають Кенхреида й Евриклея. Кинир заслоняє вмираючу Мирру від Кенхреиды й просить дружину піти. Кенхреида розгублена: невже Кинир готовий залишити вмираючу дочку? Кинир відкриває Кенхреиде таємницю Мирри. Він силою веде дружину: “Не тут же нам від горя / И від ганьби вмирати

Ідемо”. Поруч із Миррою залишається одна Евриклея. Перед смертю дівчина дорікає її: “Коли…

/ Я меч… просила… ти б, Евриклея… / Послухалася… І я б умерла…

/ Невинною… чим умирати… порочної…”



Скорочено “Мирра” Альфьери