Скорочено Дикий поміщик Салтикова-Щедріна М. Е

“У деякому царстві, у деякій державі жив-був поміщик, жив і на світло глядючи радувався. Усього в нього було досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі, і садів. І був той поміщик дурний, читав газету “Звістка” і тіло мав м’яке, біле й розсипчасте”. Тільки одне турбувало поміщика: “… Дуже вже багато розвелося в нашім царстві мужика!

” Тільки нічим Бог йому допомагати не став. Вирішив тоді поміщик відповідь на питання шукати в газеті “Звістка”. А там написано: “Намагайся! ” “И почав він намагатися”.

Штрафи став брати з мужиків, а якщо курка селянська до нього у двір заблукає, він її “за правилом, у суп”. “Моя вода!”, “Моя земля! ” – кричить поміщик людям.

Зовсім затис селян і стали вони тоді до Господа Богові молитися: “Господи! легше нам пропасти й з дітьми з малими, ніж все життя так томитися! ” Послухав Господь молитву мужицьку й “не стало мужика на всьому просторі володінь дурного поміщика”. Став тоді в поміщика “повітря чистий”.

Зрадів, вирішив театр у себе влаштувати. Приїхав до нього актор Садовский “і акторок привіз”. Тільки ставити театр комусь. І умитися гостям ніхто не подає. Виїхав Садовский.

Вирішив тоді поміщик з генералами в ” кульку-іншу зіграти! “. Тільки поїсти їм ніхто не приготує. Тоді й генерали пішли. Став поміщик сам розкладати гранпасьянс.

Вирішив, якщо три рази вийде, виходить, він правий. І все в поміщика вийшло. Став він тоді думати, як він “плодовий сад розведе”, а потім і спати лягає.

“А в сні сни ще веселіше, ніж наяву, сняться. Сниться йому, що сам губернатор про такій його поміщицьку непохитність довідався й запитує в справника: “Який такий твердий курицин син у вас у повіті завівся? ” Потім сниться, що його за цю саму непохитність міністром зробили…” І отут до поміщика приїжджає сам капітан-справник.

Для нього навіть дістав “два друкованих пряники”. Тільки справник змусив поміщика за кожного мужика податі платити. Адже із-за нього навіть м’яса на базарі немає. И тепер поміщика навіть мишеня не боїться. Розуміє, “що поміщик без Сеньки ніякої шкоди йому зробити не може”.

А в саду доріжки реп’яхом поростили. Зовсім здичавів поміщик, ” … нігті в нього зробилися, як залізні”.

Сам став зайців ловити. Вирішив з ведмедем подружитися. Говорить йому ведмідь: – Ти дарма мужика цього знищив! – А чому так?

– А тому, що мужика цього є не в приклад здібніше було, ніж вашого брата дворянина. І тому скажу тобі прямо: дурний ти поміщик, хоч мені й друг! Потім надійшла скарга, що якийсь людино-ведмідь ледве не задер людину. І всі вирішують, що це поміщик.

“Як навмисно, у цей час чрез губернське місто летів отроившийся рій мужиків і обсипав всю базарну площу. Зараз цю благодать обрали, посадили в плетеницю й послали в повіт”. А поміщик “живий і донині.

Розкладає гранпасьянс, тужить за колишнім своїм життям у лісах, умивається лише по примусі й часом мукає”.



Скорочено Дикий поміщик Салтикова-Щедріна М. Е