СИНИЧКА – ОКСАНА ІВАНЕНКО

Літературне читання 3 клас

З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

ОКСАНА ІВАНЕНКО

Оксана Іваненко написала понад п’ятдесят книжок. Вона любила дітей, у шістнадцять років влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Тоді й казки для малечі почала складати.

“Коли я пишу казку, – розповідала письменниця, – я живу мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не можу думати про щось інше. А ще в цей час завжди для мене лунала музика”.

Збірка Оксани Іваненко “Лісові казки” стала однією з найулюбленіших серед читачів. Герої її творів живуть у власному світі, де фантазія схожа на реальність, де відбуваються різноманітні пригоди й вирують почуття. А тому з ними завжди цікаво…

Коли твір відкриває свої таємниці

Під час читання розмірковую, уявляю, придивляюся, прислухаюся

СИНИЧКА

(Скорочено)

А синичка на зиму і не заснула, і не відлетіла.

– Ти замерзнеш тут, чепурушко, – казали солов’ї, які відлітали найраніше. – Летимо швидше з нами!

– Ти вмреш з голоду, під снігом нічого не знайти, – говорили журавлі. – Нам сумно, але треба летіти! – І вони жалібно закурликали.

– Нам набридає в одному місці, – заявили, збираючись у дорогу, граки. – Тепер ми летимо за кордон, а наші північні родичі прилетять сюди. Так уже ми, граки, виховані: влітку – вдома, взимку – мандрівка.

– Може, й тобі хочеться летіти? – спитала з острахом лісова яблунька, на гілках якої умостилася синичка. – Ах, як сумно, коли всі відлітають, коли йде сніг і виє хуртовина! Та нехай усі дерева скажуть тобі: синички ще ніколи не кидали нас, навіть у найлютіші морози… Але, звичайно, як хочеш…

– Ні, ні, – заспокоїла її синичка, – я нікуди не полечу від тебе. Адже зимували тут і тато і мама, лишаються брати і сестри. І дивись, скільки ще гостей налетіло з півночі зимувати в наш ліс… Мабуть, не така вже й страшна зима, як усі кажуть. – І вона застрибала по гілках, заглядаючи в усі щілинки, чи не заховалися де-небудь якийсь черв’ячок чи гусінь, бо вона й хвилинки не могла посидіти без роботи.

Синичка співала весело:

Зіні-зіні-зіні-зі!

Не боюся я зими.

Ти, зимо, не лякай,

Я не кину рідний гай!

І всім деревам зробилося спокійніше. Та, мабуть, сама зима чула, як хвалилася синичка. Вона заскреготіла, зарипіла від люті. О! Це було добре чути по всьому лісі. Усі струмочки й річки кригою вкрилися. А вранці прокинулася синичка і побачила, що весь ліс у снігу: і долі сніг, і на гілках сніг – скрізь сніг.

– Назви персонажів казки. Хто з них хвилювався за синичку?

– Чи знала синичка, які труднощі чекають на неї взимку? Доведи свою відповідь словами з тексту.

– Прочитай опис зимового лісу. Доведи, що авторка наділила зиму людськими рисами.

– І що там зима виробляє? – питає сонечко у хмар.

– Та є в лісі птичка-невеличка, зветься синичка, не хоче вона зимі коритися – усе стрибає та співає.

– Ану, гляну, що то за пташка, – мовило сонечко і глянуло. Бачить: справді, чепурна та гарна манісінька пташка по снігу ніжками чеберяє, і видно, холодно їй і голодно, а стрибає.

– Ну й мила пташка, зими не боїться! – сказало сонечко і засміялось.

А як сонечко засміється, то всі вже знають – враз тепліше стає. І всі вгору починають дивитись. І синичка голівку підвела. Бачить – сонечко до неї сміється. Весело їй стало, і так голосно вона заспівала, що аж сонечко почуло:

Зіні-зіні-зіні-зінь, а вже сонце і теплінь!

Сонце, сонечку, світи, не ховайсь за хмари ти!

Ну, звичайно, після такої пісеньки сонечко вже не могло заховатися. І навіть коли вже брів у ліс вечір, воно затрималось, тому й день став трошки довший.

Замість високих кучугур з’явилися великі прозорі калюжі. Дерева прокидалися від холодного зимового сну…

По снігу забігали весняні комашки, і навіть торішні метелики прокинулися. І сонечко сяяло, і струмки дзюр – чали, і навіть вітри од рук відбивалися – не хотіли вже сердито дути, а почали грати з деревами та струмками і самі стали теплі й лагідні. Махнула зима рукою, зарипіла вночі востаннє та й подалася на північ. Струмки вмивали землю, вона вкривалася зеленою травицею, зацвітали перші квіти, набухали бруньки на деревах, летіли додому пташки.

– Ти жива, маленька? – весело гелготали гуси.

– Ти не замерзла, крихітко? – курликали журавлі. – От і ми вдома!

А коли у молодої берізки вже так розпустилися листки, що на них могли вміститися крапельки роси і з них можна було напитися, прилетів і соловей.

Соловей співав краще від усіх у лісі. Перша його пісня завжди була про далеку мандрівку, про теплі розкішні гаї з надзвичайними квітами й золотими плодами. Маленька синичка слухала і згадувала люту зиму, вітри, кучугури снігу. Може, й справді краще відлітати туди?

Та старий дуб ніби знав, про що думає синичка, і лагідно бурмотів:

– А зиму все ж таки ти прогнала, і про весну ти перша заспівала.

Це почув соловей. І друга його пісня була про рідні ліси, які в сто разів кращі від найрозкішніших південних садів. І ця пісня ще була хвалою маленькій, веселій, сміливій пташці, що не побоялася зими.

Синичці зробилося соромно, і вона щось зацвірінчала. До неї приєдналась друга, третя, четверта пташка.

Вони цвірінчали, що тепер весна, усім добре й радісно і не треба думати про сніг і холод.

Ліс увесь шумів, і струмки гомоніли. І хоч найкраще співав соловей, але в радісному лісовому хорі чути було і ніжний спів маленької синички.

Які звуки природи тобі вдалося “почути”, читаючи казку? Які картини виникли у твоїй уяві?

– Знайди і прочитай лагідні слова, якими називали синичку.

– Виконай одне із завдань (на вибір):

1. Розкажи, як синичці вдалося пережити зиму.

2. Знайди в казці опис весни. Розкажи, коли прилітає соловей.

3. Уяви, що синичка всім дарує свою весняну пісню. Про що вона заспівала б?

– Які почуття викликала в тебе казка? Визнач основну думку твору.

– Прочитай вірш Анатолія Качана. Поміркуй над тим, що від твоєї небайдужості інколи може залежати чиєсь життя.

КРИХТА ХЛІБА

З лісосмуг, де свищуть сніговиці,

Де не стало корму і тепла,

Перебрались лагідні синиці

У садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морози

Стукають синиці у вікно,

З горобцями ділять на дорозі

Крихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з годівниці

І почав нарешті відчувать,

Що для когось крихта – це дрібниця,

А для пташки – жить чи замерзать.

– Прочитай акровірш1 Леоніда Глібова і дай відповідь на запитання, поставлене в його назві.

ХТО ВОНА?

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане, –

І здалеку бистресенько

Вона до нас прибуде,

Кому-кому любесенько,

А дітям більше буде.

– Розкрий зміст художнього означення лиха (зима) словами з казки Оксани Іваненко “Синичка”.

1 Акровірш – вірш, у якому перші літери рядків утворюють слово або речення.

Повтори і пригадай

– Пригадай прочитані літературні казки. Назви їхніх авторів.

– Визнач, із яких казок наведені рядки.

“Казкар любив дітей, бо це ж для них, а не для кого іншого, він писав свої веселі казки!”

“Відтанула бурулька. І почула дівчина радісну пташину пісеньку”.

“Ах, як сумно, коли всі відлітають, коли йде сніг і виє хуртовина!”

“Всіх приймає пан ласкавий, тільки треба мовить: “Ох!””

“Приходь, Журавлику! Приходь, любчику!”

– Знайди неправильні “доріжки” від назви казки до її автора.

– Які з прочитаних казок українських письменників нагадали тобі народні?

– Назви літературну казку, яка тобі найбільше сподобалася. Перекажи її зміст.


СИНИЧКА – ОКСАНА ІВАНЕНКО