Що сі в полі забіліло – Народні балади

ЩО СІ1 В ПОЛІ ЗАБІЛІЛО

Що сі в полі забілло,

Ой чи гуси, чи лебеді?

Тепер гуси не літають,

А лебеді не пливають,

Татарове полон женуть:

Один полон з жіночками,

Другий полон з дівочками,

Третій полон з діточками.

Стали кошом2 підЯришом3,

Та взяли сі паєвати4

Дівка впала паробкові,

А тещенька зятенькові

Взяв він єї попри5 коні.

Ой кінь біжить дорогою,

А тещенька терниною;

Назад себе поглядає,

Кровця сліди заливає,

Чорний ворон залітає

Тоту6 кровцю іспиває.

Приїжджає він до двору:

– Вийди, вийди, татарочко!

Привів-єм ті7 невільницю,

А до смерті робітницю.

А вона ї та й завела,

Три роботи загадала:

Оченьками стадо пасти,

Рученьками кужіль прясти,

Ноженьками колисати.

Теща дитя колисала

І дитині приспівала

“Люлю, люлю, татарчатко,

По доненьці унучатко

Бодай стадо виздихало,

Бодай кужіль спопеліла,

Бодай дитя скаменіло!”

Учув тото8 вірний слуга.

– Чи чули ви, панєнонько,

Як вам кляла робітниця:

“Бодай стадо виздихало,

Бодай кужіль спопеліла,

Бодай дитя скаменіло!”

Ой побігла татарочка,

Бігла боса без пояса

Та вдарила по личеньку

Свою рідну матіноньку!

“Ой ти, доню, моя доню!

Не тілько-м тя годувала,

По личеньку тя не била”.

“Мамо ж моя старенькая,

По чім же сь мя9 іспознала,

Що сь мя доненьков10 назвала?

– В неділю сь барвінок різала

Та й си11 пальчик відрізала,

І по тому-м тя спізнала”.

“Мати моя, мила мати,

Скидай з себе тії лати,

Возьми дорогії шати,

Будеш з нами панувати!”

“Ліпші мої вбогі лати,

Ніж дорогі твої шати;

Я не хочу панувати,

Піду в свій край загибати”.

“Слуги ж мої та й вірнії!

Пряжіть коні воронії,

Везіть мамку в єї12 краї!”

1 Сі – діал. це.

2 Кіш – військовий табір, обоз.

3 Яриш – населений пункт.

4 Сі паєвати – паєватися, тобто ділитися між собою.

5 Попри – при, уздовж.

6 Тата – діал. та.

7 Привів-єм ті – діал. привів тобі.

8 Тото – діал. те.

9 Мя – діал. мене.

10 Доненьков – діал. доненькою.

11 Си – діал. цей.

12 Єї – діал. її.

??


Що сі в полі забіліло – Народні балади