РУДЧЕНКО ІВАН

РУДЧЕНКО ІВАН (псевд. – І. Білик, Іван Кивайголова, Іван Руїна, Іван Яковенко; 02.09.1845, м. Миргород, тепер Полтавської обл. -30.09.1905, Куоккала, Фінляндія) – фольклорист, критик, письменник.

Брат Панаса Мирного. Освіту здобував у Миргородському та Гадяцькому повітових училищах. У 1860-1865 рр. служив чиновником у Гадячі й Полтаві. В 1865- 1867 рр. був вільним слухачем історично-філологічного факультету Київського університету. З 1867 р. працював у Жито мирі, Києві, Варшаві, Петербурзі. Ще в юнацькі роки починав записувати й друкувати фольклорні твори. Перша публікація – запис народних пісень у “Полтавских губернских ведомостях” (1860). В “Основі” (1862) надрукував фольклорний запис “Про зозуль, посмітюх і гадюк”, котрий супроводив “Увагою”, яка є, властиво, першим друкованим виступом Білика-критика. Зібрані фольклорні матеріали друкував у виданнях: “Народні південноросійські казки” (1868, 1870), “Чумацькі народні пісні” (1874). Огляд “Этнографические работы в Западном крає в 1866 году” та статтю “О чумаках и чумачестве” вмістив у “Киевлянине” (1867), виступав з публікаціями фольклорних зразків у “Правді” та “Зорі”.

Найішідніший періоду діяльності Рудченка припадає на кінець 60-х – 70-ті роки. В журналі “Правда” (за підписом І. Яковенко) вийшло кілька його оригінальних поезій, переспівів, низка критичних статей і рецензій. 1873 р. “Правда” публікує переклади І. Рудченка оповідань І. Тургенєва “Біжин луг”, “Тхір і Калинович” та передмову до них. В історію української літературної критики І. Білик увійшов як автор циклу рецензій під назвою “Перегляд літературних новин” (“Правда”, 1873 – 1875). Детальному аналізові поетичних збірок “Первоцвіт” І. Кохнівченка, “Починок” І. Подушки та “Зірка” К. Соколовської передувала загальнотеоретична стаття критика, що мала програмово-настановчий характер. У ній автор висловив слушні погляди на стан і завдання української літератури, вершиною якої він вважав Т. Шевченка. На його думку, в післяшевченківський час творча активність українського письменства дедалі спадала. Письменникам критик радить зробити вибір: “Тут тільки дві тропи: або поперед люду або між люд свій”.

З ім’ям І. Білика, співавтора Панаса Мирного, пов’язані поява першого соціально-психологічного роману в українській літературі, а також спроби теоретичного осмислення цього жанру. Стаття – рецензія на повість Панаса Мирного “Чіпка” відіграла значну роль у подальшій роботі над романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” і являла собою важливий документ української літературної критики. І. Білик надав романові більшої історичної конкретності: друга частина твору, розділи “Новий вік” і “Старе – та поновлене”. У Панаса Мирного на першому місці – художній живопис, вираження ідеї через образ; у І. Білика чуттєве поступається раціональному елементові, звідси велика кількість публіцистичних відступів, які часом переростають у символічно-узгальнюючі картини; він вдосконалює композицію твору. Як наслідок плідної співпраці братів Рудченків з’явилась остання, третя, редакція роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, надіслана М. Драгоманову в Женеву, де й була опублікована 1880 р. Важливе значення для осмислення літературно-естетичних поглядів І. Білика має його листування з М. Драгомановим і редакцією “Правди”. І. Рудченко – автор перекладів українською мовою творів М. Чернишевського, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та ін.

Літ.: Галичина й Україна в листуванні 1862-1884 рр. Київ; Харків, 1931; Лотоцький О. До світогляду українофільства (з листування І. Я. Рудченка з М. П. Драгомановим) 11 Праці Укр. наук, ін-ту в Варшаві. 1938. Т. 48; Віник І. Зауваження до повісті “Чіпка” // Мирний Панас. Зібр. творів: У 7 т. К., 1969. Т. 2; Мирний Панас. І. Я. Рудченко І І Мирний Панас: Зібр. творів: У 7 т. К., 1971. Т. 7; Грицюта М. Іван Білик // Історія української літературної критики: Дожовтневий період. К., 1988; Медуниця М. Брати і побратими. Роман. К., 1990.

Ж. Ляхова


РУДЧЕНКО ІВАН