ПОВІСТЬ ВРЕМ’ЯНИХ ЛІТ

“ПОВІСТЬ ВРЕМ’ЯНИХ ЛІТ” – пам’ятка історіографії і літератури Київської Русі, найдавніше літописне зведення, укладене в Києві на початку XII ст., яке пізніше входило до складу всіх літописних зведень XIV – XVI ст. “Повість врем’яних літ” іще називають Несторовим літописом, Початковим літописом, Сильвестровим зведенням. Відомі три редакції цієї пам’ятки: перша, яка була здійснена близько 1113 р. у Києво-Печерському монастирі Нестором-літописцем і виявляла прихильне ставлення до тодішнього київського князя Святополка Ізяславовича, на сьогодні невідома. За князювання у Києві Володимира Мономаха у 1116 р. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр робить другу редакцію “Повісті врем’яних літ”, у якій особливо акцентує на боротьбі Володимира проти половецьких орд. Третя редакція походить з 1118 р., вона здійснювалася для сина Володимира Мономаха – Мстислава, До її складу було внесене “Повчання Володимира Мономаха дітям”.

Збереглося 234 списки “Повісті…”, які здебільшого повторюють другу і третю редакції. Найвідомішими є Лаврентіївський список, датований 1377 р., та Іпатіївський список (20-ті роки XV ст.).

Пам’ятка містить значний історичний матеріал про східних слов’ян, про політичний, економічний і культурний розвиток Давньої Русі, про її міжнародне становище та боротьбу із зовнішньою агресією.

Порічний принцип викладу матеріалу, запозичений автором “Повісті…” з перекладних візантійських хронік, дав змогу показати історію Давньої Русі у контексті світової історії, довести державну незалежність і рівність з іншими народами.

Проголошуючи ідею служіння вітчизні та ідею її єдності як запоруки величі держави, автор ставив за мету не лише розповісти про минуле, а й скласти позитивну програму дій для сучасників, виховувати у них почуття державності. У “Повісті…” створено узагальнений образ ідеального світського правителя, який стає втіленням патріотизму й могутності землі, а його дії визначаються благом батьківщини й народу.

При укладанні “Повісті врем’яних літ” були широко використані фольклор (топонімічні та церковні легенди, родові та епічні перекази, дружинний епос, обрядова поезія), порічні записи та літописні зведення XI ст., що не дійшли до нас, а також іноземні джерела, зокрема уривки з Святого Письма, “Житія Василія Нового”, “Паннонські житія”, “Хроніка Г. Амартола” та ін.

Літописець вдало поєднує книжну й розмовну мови. Тут наявні елементи державно-правового, церковного, військового стилю, що дає підстави говорити про стильовий синкретизм твору.

Серед сучасних перекладів пам’ятки найцікавішими є “Повість минулих літ” В. Близнеця (К., 1982), “Літопис руський” Л. Махновця (К., 1989) і “Повість врем’яних літ” В. Яременка (К., 1990). “Повісте врем’яних літ” є постійним джерелом творчості українських письменників, які використовують її сюжети й мотиви. Ними послуговувалися Т. Шевченко, С. Руданський, С. Скляренко, І. Кочерга, 11. Загребельний, Р. Іванченко, Вас. Шевчук, Вал. Шевчук.

Літ.: Шахматов П. П. Повесть временных лет. Пг., 1916. Ч. 1, Т. 1; Рыбаков Б. А. Древняя Русь. Сказання. Былины. Летописи. М., 1963; Алешковский М. X. Повесть временных лет. М., 1971; Яременко В. На замовлення вічності // Повість врем’яних літ. К., 1990.

І. Савченко


ПОВІСТЬ ВРЕМ’ЯНИХ ЛІТ