ПОЛІЦІАНО, Анджело

(1454 – 1494)

ПОЛІЦІАНО, Анджело (Poliziano, Angelo; автонім; Амброджіні, Анджело – 14.07.1454, Монтепульчано – 28 або 29.09.1494, Флоренція) – італійський поет.

Поліціано – один із найвизначніших представників флорентійського гуртка гуманістів. Він походив зі старовинного роду італійських купців, але вже його батько перервав цю традицію, обравши фах юриста. Після смерті у 1464 р. батька майбутній поет змушений був перебратися у Флоренцію, де почав вивчати стародавні мови, літературу і філософію. У 1469-1474 pp. він навчався в університеті і вже у ці роки став одним із найкращих знавців античної та сучасної йому італійської літератури. З 1473 р. Поліціано отримав посаду літературного секретаря при Лоренцо Медічі, а з 1475 р. – посаду вихователя двох його синів, П’єро і Джованні, останній з яких у майбутньому стане папою Левом X. У 1477 р. Поліціано отримав пріорат у церкві Сан Паоло, що уможливило його матеріальну незалежність, а з кінця 1480 р. посів кафедру латинської та грецької риторики Флорентійського університету, яку очолював до самої смерті.

Літературним дебютом Поліціано вважають зроблений ним у 1470 р. переклад латинськими гекзаметрами другої пісні “Іліади” Гомера, який він присвятив Л. Медічі (саме цей переклад і поклав початок міцній дружбі і тісному співробітництву Поліціано і Медічі). Ще через два роки Поліціано переклав третю пісню “Іліади”, але попри схвальні відгуки на його працю, повний переклад поеми Гомера письменнику так і не вдалося зробити. Паралельно Поліціано взявся до створення на основі тосканської народнопісенної лірики зразків гуманістичної любовної поезії. Водночас у цей період поет створив зразки епіграматичного та елегійного жанрів: елегія на смерть Альбієри дельї Альбіцці (1473), елегія “До Лалаги” (“In Lalagen”) й ін. Разом із Л. Медічі поет створив “Послання Федеріку Арагонському”, що стало своєрідним маніфестом нової, гуманістичної, поетичної школи.

Одним із найдовершеніших творів Поліціано початкового періоду творчості стали написані у 1475 р. “Станси про турнір” (“Stanze per la giostra”). Ця поема, написана народною мовою, повинна була уславити рицарські подвиги брата Лоренцо, Джуліано Медічі, які той здійснив на рицарському турнірі, влаштованому у 1475 р. на честь його коханої, Сімонетти Каттанео. У поемі Поліціано не ставить за мету уславити Медічі як представників королівського дому, оскільки станси абстраговані навіть власне від самого рицарського турніру. Натомість поет змальовує історію кохання Джуліано Медічі, котрий постає в образі мисливця Юліо, до вродливої Сімонетти. Історію їхніх стосунків подано у формі легендарного сюжету, що інтерпретує мотиви й образи античної міфології і, зрештою, є відображенням гуманістичних уявлень про ідеал людської особистості. Поема залишилася незакінченою: у 1477 р. її головний герой Джуліано Медічі був підступно вбитий політичними супротивниками. Історію цієї змови Поліціано виклав у праці “Записки про змову Пацці” (“Coniurationis pactianae commen-tarium”, 1478).

У 1480 p. Поліціано написав п’єсу у віршах “Легенда про Орфея” (“La favola di Orfeo”), яка стала не лише одним із найяскравіших творів епохи Відродження, а й започаткувала традицію світської гуманістичної драми, написаної народною мовою. Користуючись традиційною формою італійських середньовічних містерій, Поліціано вклав у п’єсу новий, гуманістичний, зміст. У центрі драми – відомий міфічний співець Орфей, котрий став одним із символів культури Відродження. Поліціано інтерпретує його образ в дусі гуманістичних уявлень своєї епохи про людину як вільну істоту, не скуту у виборі свого життєвого шляху аскетичними церковними приписами чи фатальною містичною передвизначеністю її долі. Водночас у сюжетній інтерпретації Поліціано міфу про Орфея звучать і нотки песимізму щодо можливостей втілення гуманістичного ідеалу в реальній дійсності.

Значне місце у творчості Поліціано посідають його наукові філологічні праці, які він написав у формі есе – своєрідних вступів до лекцій про Гомера, Вергілія, Светонія, Персія, Стація, Арістотеля. Чотири з них під загальною назвою “Ліси” (“Silvae”) були написані латинськими гекзаметрами: “Манто” (“Manto”, 1482), “Селюк” (“Rusticus”, 1483), “Амбра” (“Ambra”, 1483), “Нагорода няньці” (“Nutricia”, 1486). Окремо у 1489 р. Поліціано видав першу центурію історично-філологічних нарисів “Суміш” (“Miscellanea”).

В. Назарець



ПОЛІЦІАНО, Анджело