Погляд з дзеркала

І розділ Світ прокинувся, а ти ще не спав, тебе трошки морозить від сьогодення, ти нервуєш… Холодне дерево за вікном прагне глобальності у високому розумінні, і тихий дощ криє твої таємні наміри – розколоти цей світ, це сяйво. Психобаланс на позначці “О”- ти майже мрець, але ти існуєш, ти дихаєш – відбувається обмін речовин у твоєму тілі – ти поки що існуєш, але до якої позначки долі, тобі це не відомо. ІІ розділ Не забувай, що ти людина, як не приречено це звучить. Ти мусиш нести свій хрест до нульової позначки, ти не можеш і не маєш права його скинути на будь-яких сліпих, зустрічних індивідів з сумнівними сторінками життя… Тебе приваблює холодна криця? Ти закоханий в неї? І не дарма. Спробуй, пропусти через свої нервові клітини її холодну, блискучу жагу до крові, до індивідуального світосприйняття… Злощасні трикутники долі тиснуть на мій мозок, я відчуваю порожнечу, але теплу порожнечу. Я відчуваю на скронях крижаний блиск, я розплющив очі – мене облило холодним жахом – я був цілований СОНЦЕМ. Збудження і цілковитий спокій ; гул трамвайної колії і легкий помах крила метелика – все це вселяє в мене неспокій та роздратування. Я хочу помститися сонцю; і враз гранітні скелі моєї оманливої, примітивної мудрості лишають мене і з гуркотом падають у невідомість.

ІІІ розділ Я розділю твій страх з тобою, якщо ти відчиниш мені свій прозорий духовний світ… “Контролюй свої почуття” – так вчив нас Будда, “Вбивай невірних!” – кричали переповнені ісламом яничари в стані кривавого афекту… Безкомпромісні думки людей не є кінцевою істиною!… .. Холодний зблиск леза, а далі закинута шахта в доісторичному тунелі з лякаючим шепотінням… Весь світ тримається на моїх втомлених кістках, які час від часу вкриваються іржею віків та секунд. Морок… .в мене ейфорія, а далі смерть і білі простирадла.

IV розділ Ти гадаєш, що контролюєш свій шлях? Та ні друже, все контролює СМЕРТЬ – тупа й брутальна повія! Вона притисла тебе до стінки й не випускає з холодних пазурів, які глибоко впилися у твою підсвідомість і з кров’ю витискають з тебе мінливі, різнобарвні спогади… Злітна смуга на твоїй долоні й хворобливий вогник очей ; Боже, як важко бути розумною істотою. Я волію бути холодним мінералом, який кригою вкриває, чиюсь стару, закинуту могилу. Тебе залякали хвилі ейфорії?! Не схиляй так низько голову, все одно куля пройде на виліт…

V розділ Центральна точка землі з чорним прапорцем – вона підкорила собі всі карти світу. І ось, як я й гадав, вже рудий місяць при повній владі – безмежна небесна монархія, мій страх знову тремтить перед дійсністю…

VІ розділ Сміх породжений темним підвалом не є справжнім – час тобі це зрозуміти, якщо хочеш осягнути небесні світила. Через призму сподівань ти бачиш зовсім не те, ти не бачиш життя навкруг, воно вже давно вкрилося пліснявою. Запам’ятай ці слова і йди на спочинок…

VII розділ Якщо золото є на твоїх пальцях, не забувай, що воно й на твоїх кістках, бо людська шкіра дуже оманлива матерія. Вона ховає потойбічні світи й ще щось, таке близьке тобі і таке далеке від тебе. Пам’ятай це і бережи свій внутрішній світ, не дозволяй нікому заглядати в свою кров, навіть істотам які прийшли до тебе під виглядом щирих товаришів з широкими, масними усмішками. Ти володієш безкінечністю, ти обрана Богом істота.

VIII розділ Ти ніколи не вдягав на себе чорний чернечий балахон? Він вкриває не тільки тіло а й душу. Чорні думки підперезують твою уяву, тобі тісно, ти захлинаєшся у вирі невідомого. Осягни, що істоти у чорному вічні й недоторканні, як час, вони не обмеженні звичайними думками, їх цікавлять душі. Твоя душа стане їм не потрібна лише тоді, коли ти відчуєш страх людини яку чавить залізна гусінь танку… – відчуй безпорадний блиск її безкінечних очей, її безнадійний панічний страх сплетений з зневіреним полиском сонця… Заглянь у свої очі й осягнеш всесвіт, зрозумієш темну сторону свого “Я”. Або ніколи не заглядай у дзеркало, замкнися у сірому склепі намагань.


Погляд з дзеркала