Поезія

Поезія (грецьк. роіеsіs – творчість від роіео – роблю, творю) – художньо-образна словесна творчість. Термін вживається у багатьох значеннях. Передовсім він називає мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією “аристократизму духу”, або, як пише Ліна Костенко:

Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі.

У вужчому розумінні П. – ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифікаційної системи, відмінне від прози. Подеколи цим поняттям означають віршовані твори певного автора, наші чи епохи. Вживається воно і в переносному значенні як чарівність, привабливість, інколи навіть як синонім художньої літератури. Смислове навантаження терміна П. конкретніше, видове у порівнянні з родовим терміном “лірика”. Вони дуже близькі одне одному, але не тотожні. В історії письменства траплялося, коли літературні роди – епос, драма, а не тільки лірика – містили в собі як віршовані, так і прозові твори. Так, епос на ранніх етапах розвитку літератури найчастіше був віршованим (античні епопеї, середньовічні пісні про героїчні подвиги, києво-руські билини, українські думи та ін.), так само драматичні твори В. Шекспіра, Лесі Українки, І. Кочерги та ін. мали іноді віршовану форму. Поезія проявляє свою мистецьку автономію, витворюючи “другу реальність”, пов’язану з довколишнім світом багатьма асоціативними каналами. Тому спроби одностороннього узалежнення її від зовнішньої дійсності, перетворення її на засіб маніпулювання позаестетичних систем (політики, ідеології, релігії тощо) призводять до дискредитації сутності цього мистецтва. Оперта на ірраціональні принципи світобачення, П. відмінна тим самим від логічних структур. Цим вона різниться від прози з її виразним логічним компонентом, котрий посилює частку раціональних ознак у романі чи повісті.


Поезія