ОСІННІЙ ВЕЧІР – Ф. І. Тютчев

Есть в светлости осенних вечеров

Умильная, таинственная прелесть:

Зловещий блеск и пестрота

Дерев,

Багряных листьев томный,

Легкий шелест,

Туманная и тихая лазурь

Над грустно-сиротеющей землею,

И, как предчувствие сходящих

Бурь,

Порывистый, холодный ветер

Порою,

Ущерб, изнеможенье – и на всем

Та кроткая улыбка увяданья,

Что в существе разумном мы

Зовем

Божественной стыдливостью

Страданья.

Є в ясності осінніх вечорів

Урочиста краса і безгоміння,

Зловіщий блиск, червоний тон

Кущів,

Листків пожовклих легке

Шелестіння.

Прозорими туманами блакить

Вже сиротливо землю сповиває.

Передчуванням близьких бур

На мить

Рвучкий, холодний вітер

Пробігає.

Безсилля втому ллє. Воно само –

Та лагідна усмішка зав’ядання,

Яку в живих істотах

Ми звемо

Красою соромливою

Страждання.



ОСІННІЙ ВЕЧІР – Ф. І. Тютчев