Олена Теліга – Соняшний спогад

СОНЯШНИЙ СПОГАД Василеві К/уриленкові/ І Мій чорний день хитнувся і розтанув, Гарячим сонцем спалений згори. Це знову ти, ніколи не коханий І завжди близький, спогадом гориш. Ось я вдихнула чудодійний розчин Ясного сміху, променястих слів І знов вернула на поля і площі Своїх давно перейдених шляхів… Де не було примар на виднокрузі, Де на терезах вірної ваги, Так, як тепер, моїх непевних друзів Не відтягали – певні вороги. II День липневий жовто-червоний І дзвінкий, мов веселий рій! Чи ж не молодість наша дзвоном Розліталась від наших мрій? У воді швидкі перегони, Відпочинок на межах піль. Чи ж не молодість наша дзвоном Ударяла у срібло хвиль? І від сонця цілком бронзові, Заблукавши в зелену тінь, Ми звірялись собі в любові… До героїв і до богинь. III Де ж ти смієшся, думаєш і ходиш З незмінним сяйвом в соняшних очах? Мій любий хлопче, знов нагрілись води І спіє липень в теплих овочах!


Олена Теліга – Соняшний спогад