Олександр Олесь – Княгиня Ольга

КНЯГИНЯ ОЛЬГА Тихий, теплий літній ранок. Сонце встало. Вітер спить. Вийшла дівчина на річку, Сіла в човен і сидить. Чарівна сама, як ранок, Задивилася на світ… Білий шум на синіх хвилях, На деревах – білий цвіт. Любо жити на сім світі, Щастя любого ждучи… Ах, коли б лише згадати Сон, що снився уночі. Дивний сон… якісь палати, Лицар в зброї на коні… Ліс такий страшний, таємний. Поле… Море вдалині. Далі хмари, грім, пожежа, Плач і стогін з-під землі. Лицар-велетень в кайданах, Кров на білому чолі. І замислилась красуня… Згадка в серце їй вп’ялась… Нагло шелест… Обернулась: Перед нею – Ігор-князь. На йому убрання просте, Без оздоби, без відзнак, Лук з залізними кінцями, Збоку стріли, сагайдак. Привітався з нею Ігор І сказав перевезти… Загойдавсь на хвилях човен І поволі став плисти. І очей не зводить Ігор: Що за дівчина-краса. Заговорить: думка – сонце; Очі – сині небеса. Хто вона, чия і звідки, Князь докладно розпитав, А на другий день по неї І сватів своїх послав. І за князя вийшла заміж Проста дівчина з села, І до смерті вірним другом Князю Ігорю була.


Олександр Олесь – Княгиня Ольга