Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси – пісні-балади

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси, Чия то дівчина розпустила коси? Коси розпустила, гулять не ходила. Молодого хлопця навік полюбила. Проводжала мати сина й у солдати, Молоду невістку – в поле жито жати. Жала вона, жала, жала – не дожала І до сходу сонця тополею стала… Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати! Де ж моя дружина, що не йде стрічати? – Не питайся, сину, про свою дружину, – Бери топір в руки – рубай тополину. – – Як ударив вперше – вона й похилилась. – Як ударив вдруге – вона й попросилась: – Не рубай, коханий, бо я – твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина. – Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси? Не спішіть, дівчата, розпускати коси.



Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси – пісні-балади