НОМИС

НОМИС (спр. прізв. – Симонов Матвій, псевд. – В. П. Білокопитенко; 29.11.1823, с. Заріч, тепер Оржицького р-ну Полтавської обл. – 08.01.1901, м. Лубни, Полтавської обл.) – фольклорист, етнограф, письменник і педагог.

Освіту здобув у Київському університеті (1848), працював учителем словесності у Ніжинській і Немирівській гімназіях. Служив чиновником у Петербурзі, Катеринославі, Житомирі. З 1873 р. – директор гімназії у Лубнах і голова земської управи. Усе життя збирав фольклорні та етнографічні матеріали.

Літературну діяльність Номис розпочав 1858 р. нарисом “Отрывки из биографии Василия Петровича Белокопитова”. В альманасі П. Куліша “Хата” (1860) і журналі “Основа” (1861) друкувалися його оповідання “Дід Миха і баба Михиха”, “Тітка Настя”, етнографічний нарис “Різдвяні святки”, в “Черниговском листке” – “Рассказ о поездке запорожцев в Петербург”.

. Номису належать спогади про О. Марковича (1893), П. Куліша (1897), етнографічний нарис “Крашанки в старину” (1898).

Найвагомішим творчим доробком Номиса є праця “Українські приказки, прислів’я та таке інше. Збірники О. В. Марковича і других. Спорудив М. Номис”, що стала першим українським пареміологічним дослідженням. Ця фундаментальна праця (15 000 одиниць) була результатом колективних зусиль багатьох діячів: В. Білозерського, М. Білозерського, О. Кониського, М. Левченка, П. Куліша, В. Лазарського, С. Руданського, Д. Стороженка, М. Щербака та ін.

Основну частину видання становила збірка О. Марковича, яка теж була наслідком праці групи збирачів фольклорних матеріалів. Окрім цього, Номис відібрав ідіоми, прислів’я та приказки з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, Марка Вовчка, А. Свидницького, а також прислів’я, надруковані в “Записках о Южной Руси”, “Основі”, “Черниговских губернских ведомостях” та ін. Сюди ввійшли примовляння, замовляння, народні повір’я, традиційні формули вітань, подяки, побажання, прокльони, скоромовки; цінним є те, що Номис включив також варіанти зразків, разом із паспортизаційними примітками дав покажчик місця запису. Матеріали збірки охопили Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Слобожанщину, Поділля, Волинь, частково південь України й Галичину.

У збірнику 20 тематичних розділів (“Вірування українського народу”, “Історичне минуле українського народу”, “Моральні вади людей” тощо). Частину матеріалу царська цензура вилучила, а деяку з них дозволила друкувати зі скороченнями чи змінами.

Збірник Номиса є невичерпною скарбницею народної лексики і фразеології, джерелом відомостей про моральні, етичні, естетичні засади життя українців, їхні історію та світогляд.

Літ.: Сиваченко М. Сторінки з історії української пареміографії 11 Нар. творчість та етнографія. 1977. № 4; Проблеми пареміології та пареміографії. К., 1984; Пазяк М. Збірка прислів’їв М. Номиса // Нар. творчість та етнографія. 1984. № 1; Фольклорний збірник Матвія Номиса (до 120-річчя першою видання 1864- 1984). Н.-Дж. (США), 1985.

Я. Вільна



НОМИС