Маруся Богуславка – народна дума

Що на Чорному морі, На камені біленькому, Там стояла темниця кам’яная. Що у тій-то темниці пробувало Сімсот козаків, Бідних невільників. То вони тридцять літ у неволі Пробувають, Божого світу, Сонця праведного У вічі собі не видають. То до їх дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Приходжає, Словами промовляє: “Гей, козаки, Ви, біднії невільники! Угадайте, що в нашій землі Християнській за день тепера?” Що тоді бідні невільники зачували, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, По річах познавали, Словами промовляли: “Гей, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко! Почім ми можем знати, Що в нашій землі християнській За день тепера? Що тридцять літ у неволі пробуваєм, Божого світу, сонця праведного У вічі собі не видаєм, То ми не можемо знати, Що в нашій землі християнській За день тепера”. Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачуває, До козаків словами промовляє: “Ой, козаки, Ви, біднії невільники! Що сьогодні у нашій землі Християнській великодная субота, А завтра святий празник, роковий день Великдень”. То тоді ті козаки теє зачували, Білим лицем до сирої землі припадали, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали: “Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя й долі собі не мала, Як ти нам святий празник, Роковий день Великдень сказала!” То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачувала, Словами промовляла: “Ой, козаки, Ви, біднії невільники! Та не лайте мене, Не проклинайте, Бо як буде наш пан турецький До мечеті від’їжджати, То буде мені, дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати; То буду я до темниці приходжати, Темницю відмикати, Вас всіх, бідних невільників, на волю випускати”. То на святий празник, роковий день Великдень, Став пан турецький до мечеті від’їжджати, Став дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати. Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Добре дбає, До темниці приходжає, Темницю відмикає, Всіх козаків, Бідних невільників, На волю випускає І словами промовляє: “Ой, козаки, Ви, біднії невільники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте, Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батьку й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, З неволі не викупає, Бо вже я потурчилась, Побусурменилась Для роскоші турецької, Для лакомства нещасного!” Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних Невільників, З тяжкої неволі, З віри бусурменської, На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений! Вислухай, Боже, у просьбах щирих, У нещасних молитвах Нас, бідних невільників!


Маруся Богуславка – народна дума