МАРКЕВИЧ МИКОЛА

МАРКЕВИЧ МИКОЛА (Маркович; 07.02.1804, с. Дунаєць, тепер Глухівського р-ну Сумської обл. – 21.06.1860, с. Турівка, тепер Яготинського р-ну Київської обл.) – поет і перекладач, історик, етнограф, фольклорист, лексикограф, архівіст, музикант і композитор.

Народився в сім’ї небагатого поміщика. Дитячі роки провів у Дунайці, Сокиринцях. 1814 р. родина переїхала в Прилуки. До 1817 р. навчався у Ланівцях в приватному пансіоні П. Білецького-Носенка, потім – у шляхетному пансіоні при Петербурзькому головному педагогічному інституті (1817 – 1820), де готували дітей дворян до цивільної служби. Атмосфера вільнолюбності, знайомство з майбутніми декабристами вплинули на формування демократичних поглядів юнака. 1820 р. залишив пансіон, став служити юнкером у війську, а 1824 р. подав у відставку й повернувся в село. Захопився вивченням фольклору, сільським господарством. Часом виїжджав до Києва, Петербурга, Москви з приводу видання своїх праць.

М. Маркевич приятелював з багатьма українськими (І. Котляревський, Є. Гребінка, О. Бодянський, М. Гоголь, М. Максимович, Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко) та російськими (О. Пушкін, В. Жуковський, К. Рилєєв, К. Брюллов, В. Кюхельбекер) діячами культури. Перекладав російською мовою твори Дж. Байрона, А. Міцкевича, М. Ф. Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Шиллера та ін.

Свої перші поетичні твори, серед яких “Украинские мелодии” (1831), М. Маркевич видав у Москві. Писав музику до народних пісень (“Народные украинские напевы, положенные на фортепиано” (1840), “Сборник песен в нотах, состоящий из 150 песен…” (1873). Упорядкував “Южнорусские песни с голосами” (1857). Автор фольклорно-етнографічних праць “Обычаи, поверья, кухни и напитки малоросиян” (1860), “Вертеп”. Як лексикограф М. Маркевич уклав “Большой исторический, мифологический, статистический, географический и литературный словарь Российского государства” (1835); у архіві знайдені “Украинско-русский словарь”, початок енциклопедичного словника, початок словника “Народного и книжного современного старого языка”, до якого зібрано 45 тисяч слів, а також прислів’я, приказки, казки, пісні, витяги з давніх документів, літописів тощо.

М. Маркевич – автор численних нарисів і досліджень з історії України й Росії, серед яких фундаментальна праця в п’яти томах “История Малороссии” (1842- 1843). Ці праці стали джерелом до написання творів Т. Шевченка “Гайдамаки”, “Гамалія”, “Тризна” та ін.

Успадкувавши рідкісну бібліотеку, М. Маркевич усе життя поповнював її новими матеріалами, здебільшого з історії України (серед інших – документами гетьмана П. Скоропадського, книгами та архівними документами гетьмана К. Розумовського). Зібрав більш як 6000 рукописів, актів і справ, склав до них покажчик. Багато в його не надрукованій спадщині історичних досліджень, нарисів, безліч віршів, нотаток тощо. Частина архіву М. Маркевича зберігається в Російській державній бібліотеці, частина – в Інституті російської літератури РАН у Санкт-Петербурзі. Багато з архіву втрачено або не знайдено, зокрема невідома доля рукописів, проданих разом з 4339 томами його бібліотеки.

Літ.: Макаров Н. Воспоминаїшя о Н. А. Маркевиче // Основа. 1861. Кн. 1; Жемчужников Л. Воспоминания о Н. А. Маркевиче // Там само. Кн. 2; Павловский И. Н. А. Маркевич // Русское слово. 1874. Т. 10; Поминка о Н. А. Маркевиче // Киев. старина. 1904. Т. 86; Косачевская Е. М. Письма Н. А. Маркевича к О. М. Бодянскому // Духовная культура славянских народов. Л., 1983.

В. Лаптійчук



МАРКЕВИЧ МИКОЛА