Літургійна поезія

Літургійна поезія – лірика, розрахована на ритуальне вживання в межах християнської громади (в цьому вбачається відмінність Л. п. від християнської поезії взагалі). до даного жанру, невіддільного від музичного супроводу, належать гімн “Споконвіку було Слово… “, пісня Мойсея (Вихід 15.1-19; Повторення Закону 32.1-43), “Пісня над піснями” та інші твори, що складають церковну гімнографію. Л. п. підпорядкована жорстким канонічним нормативам біблійної словесності (гностичні гімни Бардесана, написані у ІІ-ІІІ ст., согіати Єфрема Сирина, створені у IV ст., канони Андрія Критського, Івана дамаскіна, представників сиропалестинської школи (VII-VIII ст.) з притаманною їхній Л. п. важкою метрикою. до латинського світу цю поезію запровадили, спираючись на “східні” зразки, Гіларій із Пуатьє та Амбросій Медіоланський. Близько IX ст. Л. п. (під впливом арабської лірики, добре знаної у середовищі вагантів та трубадурів) поступово ушляхетнюється, дарма що пізніше, у XVI ст., католицька церква від більшості творів такого гатунку відмовилась (утримано близько 120-ти). Києво-руські переклади відтворювали стиль, ритміку, інтонацію Л. п. грецького зразка, але не ізосилабізму (на відміну від давньослов’янських перекладів). У цей час з’являлися і власні твори цього жанру, наприклад, у Григорія Печерського (ХІ-ХП ст.). Особливого розквіту Л. п. набула в Україні в період бароко (див.: Канти). Інтерпретація Л. п. наявна у творчості Григорія Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, Б. Кравціва та ін.



Літургійна поезія