Леонід Глібов – Вовк та ягня

ГЛІБОВ ЛЕОНІД ВОВК ТА ЯГНЯ

На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться, А більший меншого кусає та ще й б’є – Затим що сила є… Примір не довго б показати, Та – цур йому! Нащо чіпать?.. А щоб кінці як-небудь поховать, Я хочу байку розказати. Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки – Напитися водички. От чи пило, чи ні – глядить: Аж суне Вовк – такий страшенний Та здоровенний! Та так прямісінько й біжить До бідного Ягняти. Ягняті нікуди тікати; Стоїть, сердешне, та дрижить… А Вовк, неначе комісар, кричить (Він, щоб присікаться, знайшов причину): – Нащо се ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? Та я тобі за сюю шкоду Ти знаєш, що зроблю?.. Як муху, задавлю! – Ні, паночку,- Ягня йому мовляє,- Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив; А хоч би й пив, то шкоди в тім немає, Бо я стою зовсім не там, Де треба пити вам, Та ще й вода од вас сюди збігає… – Так себто я брешу? – тут Вовк йому гукнув. – Чи бач! Ще і базікать стало… Такого ще поганця не бувало!.. Здається, ти й позаторік тут був Та капості мені робив… Тривай же! Ти думаєш, що я забув? – Помилуйте! – йому Ягнятко каже,- На світі я ще й году не прожив. – Так брат твій був. – Нема братів. – Так, може, батько, Коли не дядько… Або ж хто-небудь з ваших був… Хіба не знаю я, не чув, Що ви усі мене б із’їли, Якби вловили? Собаки й вівчарі твої, Усі ви – вороги мої: Од вас мені життя немає… Ще мало я терпів? – Так чим же я вам досадив? – Ягнятко, плачучи, питає. – Цить, капосне! Либонь, не знає… Ще й огризається, щеня! Що ти за птиця?! Ти – Ягня! Як сміло ти мене питати? Вовк, може, їсти захотів!.. Не вам про теє, дурням, знати! – І – Вовк Ягнятко задавив… Нащо йому про теє знати, Що, може, плаче бідна мати Та побивається, як рибонька об лід: Він Вовк, він пан… йому не слід… 1854


Леонід Глібов – Вовк та ягня