ЛАФАЙЄТ, Марі Мадлен де

(1634 – 1693)

ЛАФАЙЄТ, Марі Мадлен де (La Fayette, Marie Madeleine de – 18.03.1634, Париж – 25.05.1693, там само) – французька письменниця.

Лафайєт (у дівоцтві – Піош де ла Вернь) народилась у дворянській сім’ї. її батько був вихователем племінника кардинала Рішельє, а матір – дочкою королівського медика. У 16 років, після смерті батька, Лафайєт стала фрейліною королеви Анни Австрійської. Політичні події змусили її на певний час поселитись у монастирі Шайо, де вона познайомилася з Луїзою Анжелікою де Лафайєт, колишньою фавориткою Людовіка XIII. Завдяки цій зустрічі у 1655 р. відбувся шлюб Марі Мадлен із нещодавно овдовілим і збіднілим графом де Лафайєт. Лафайєт поселилась у Парижі, де відкрила літературний салон. “Грубе, майже з чоловічими рисами, обличчя пройняте холодною гідністю, але в кутиках тонко окреслених вуст, в очах, що світяться розумом, схована глузлива посмішка. Ні тіні жіночого кокетства, швидше – владність, гідність і проникливий розум”, – такою зобразив Лафайєт один із її сучасників. З’явившись у паризьких літературних колах, вона привернула до себе увагу не лише гострим розумом, а й талантом глибокого поціновувача в царині літератури. Водночас вона відіграла видатну роль в інтелектуальному житті аристократії того часу. Її повість “Принцеса де Монпансьє” (“La princesse de Montpensier”, 1662) була одним із перших творів, який зумовив поворот в еволюції французького роману від барокової пишноти галантно-героїчних епопей до класицистичної стислості та простоти. Ближче до галантно-героїчних оповідних традицій стоїть роман “Зайа” (“Zayde”, 1670-1671). У 60-х pp. письменниця тісно заприятелювала з Ф. де Ларошфуко. Спілкування з проникливим автором “Роздумів” справило плідний вплив на творчий розвиток Лафайєт. У 1678 р. письменниця видрукувала роман “Принцеса Клевська” (“La princesse de Cleves…”) – один із нев’янучих шедеврів класичної літературної спадщини Франції.

Дія “Принцеси Клевської” припадає на середину XVI ст., на роки панування короля Генріха II, і відбувається у колі придворного вельможного панства того часу. Зовнішньо роман Лафайєт приєднується до того жанру белетризованої історичної хроніки, де йдеться про різні галантні епізоди з життя французької аристократії. Цей жанр був особливо популярним у 60-90-х pp. XVII ст. Проте глибиною ідейного змісту, тонкістю психологічного аналізу твір Лафайєт значно відрізняється від інших взірців цього жанру. Сюжет “Принцеси Клевської” винятково чіткий за побудовою і позбавлений будь-яких елементів зовнішньої цікавості. Основну увагу автор приділяє зображенню внутрішнього світу трьох головних персонажів свого твору. З принадною простотою Лафайєт розповідає про сердечні переживання героїні роману мадемуазель де Шартр, котра вийшла заміж за принца де Клев, оскільки поважала його за внутрішню шляхетність, а згодом зустріла на своєму шляху герцога де Немур, блискучого представника тогочасної аристократичної молоді.

Драматичний конфлікт у “Принцесі Клевській” грунтується на зіткненні почуття й обов’язку, що зближує цей роман із проблематикою класицистичної трагедії. Як і в найзначніших трагедійних творах класицизму, змалювання цього конфлікту в романі Лафайєт психологічно правдиве, проникливе і позбавлене будь-якого дидактизму. Перемога подружнього обов’язку над почуттям кохання постає у романі як необхідний результат напруженої внутрішньої боротьби. Героїня роману Лафайєт – людина високої моральної відповідальності та високих уявлень про особисту гідність і честь. Зрада чоловіка принизила би її у власних очах, завдала би непоправної шкоди усвідомленню внутрішньої цільності, яким вона дуже дорожить.

Центральні герої роману Лафайєт – люди чистих помислів і шляхетних почуттів, але їхня доля виявляється трагічною, і шляхи до особистого щастя для них закриті. Бездоганно точний психологічний аналіз, зроблений автором “Принцеси Клевської”, наштовхує на маловтішні висновки (близькі за духом до ідей янсеністів, яким Лафайєт, починаючи із 70-х pp., неприховано висловлює своє співчуття) про згубність пристрастей, про їхню руйнівну дію.

Творчості Лафайєт чужий історизм у прямому значенні цього слова. Аристократичне середовище вона змальовує у своєму романі переважно під кутом зору моральної проблематики. Кульмінаційний момент у розвитку внутрішньої дії роману – переживання героїні після смерті чоловіка та прийняття нею рішення. Розмірковування про вірність пам’яті покійного принца – це швидше доказ, яким вона обгрунтовує свій учинок, аніж справжній мотив поведінки. Справа тут не в абстрактному обов’язкові, а в причинах більш конкретного характеру. Справжня причина сумнівів героїні полягає у її боязні довірити свою долю легковажному герцогу Немурському.

“Принцеса Клевська” ознаменувала зародження нової лінії розвитку роману, характерної для французької літератури. Це той тип роману, в якому глибокі життєві узагальнення досягаються зазвичай засобами психологічного аналізу.

Окрім “Принцеси Клевської” і згаданих повісті та роману, Лафайєт є також автором двох мемуарно-історичних книг, виданих посмертно: “Життєпис Генрієтти Англійської” (“Histoire de madame Henriette d’Angleterre”, 1720) і “Мемуари французького двору за 1688 та 1689 pp.” (“Memoires de la cour de France pendant les annees 1688 et 1689”, 1731).

За Ю. Віппером



ЛАФАЙЄТ, Марі Мадлен де