Короткий виклад сюжету роман повести Куприна “Юнкера”

У самому кінці серпня завершилося кадетське отроцтво Алеши Александрова. Тепер він буде вчитися в Третім юнкерському ім’ї імператора Олександра II піхотному училищі. Ще ранком він наніс візит Синельниковым, але наодинці з Юленькой йому вдалося залишитися не більше мінути, протягом якої замість поцілунку йому було запропоновано забути літні дачні дурості: обоє вони тепер стали більшими. Смутно було в нього на душі, коли з’явився він у будинку училища на Знаменке. Правда, лестило, що от він уже й “фараон”, як називали першокурсників “обер-офіцери” – ті, хто був уже на другому курсі. Александровских юнкерів любили в Москві й пишалися ними. Училище незмінно брало участь у всіх урочистих церемоніях. Алеша довго ще буде згадувати пишну зустріч Олександра III восени 1888 р., коли царська сім’я проїхала уздовж ладу на відстані декількох кроків і “фараон” цілком вкусил солодкий, гострий захват любові до монарха. Однак зайві днювання, скасування відпустки, арешт – все це сипалося на голів юнаків. Юнкерів любили, але в училище “гріли” нещадно: грів дядько – однокурсник, взводний, курсовій офіцер і, нарешті, командир четвертої роти капітан Фофанів, що носив кличку Дрізд. Звичайно, щоденні вправи з важкою піхотною берданкою й муштра могли б викликати відразу до служби, якщо всі разогреватели “фараона” не були б настільки терплячі й суворо участливы.

Не існувало в училище й “цуканья” – помыкания молодшими, звичайного для петербурзьких училищ. Панувала атмосфера лицарської військової демократії, суворого, але турботливого товариства. Усе, що стосувалося служби, не допускало послаблень навіть серед приятелів, зате поза цьогое пропонувалося незмінне “ти” і дружнє, з відтінком не перехідних відомих границь фамільярності, звертання. Після присяги Дрізд нагадував, що тепер вони солдати й за провину можуть бути відправлені не до маменьке, а рядовими в піхотний полк

И все-таки молодий запал, не зжите до кінця хлоп’яцтво переглядали в схильності дати своє найменування всьому навколишній. Перша рота звалася “жеребці”, друга – “звірі”, третя – “мазочки” і четверта (Александрова) – “блохи”. Кожний командир теж носив привласнене йому ім’я. Тільки до Белову, другому курсовому офіцерові, не прилипло жодне прізвисько. З Балканської війни він привіз дружину-болгарку невимовної краси, перед якою схилялися все юнкера, отчого й особистість її чоловіка вважалася недоторканною. Зате Дубышкин називався Пуп, командир першої роти – Хухрик, а командир батальйону – Берди-Паша. Традиційним проявом молодецтва було й цькування офіцерів

Однак ж життя вісімнадцяти-двадцятилітніх юнаків не могла бути цілком поглинена інтересами служби

Александров жваво переживав катастрофу своєї першої любові, але так само жваво, щиро цікавився молодшими сестрами Синельниковыми. На грудневому балі Ольга Синельникового повідомила про заручини Юленьки. Александров був шокований, але відповів, що йому це байдуже, тому що давно любить Ольгу й присвятить їй своє перше оповідання, що незабаром опублікують “Вечірні дозвілля”.

Цей його письменницький дебют дійсно відбувся. Але на вечірньому переклику Дрізд призначив троє діб карцеру за публікацію без санкції начальства. У камеру Александров взяв толстовських “Козаків” і, коли Дрізд поцікавився, чи знає юне дарування, за що покарано, бадьоро відповів: “За написання дурного й вульгарного твору”. (Після цього він кинув літературу й звернувся до живопису.) НА ЖАЛЬ, неприємності цим не закінчилися. У присвяті виявилася фатальна помилка: замість “ПРО” стояло “Ю” (така сила першої любові!), так що незабаром автор одержав від Ольги лист: “З деяких причин я навряд чи зможу коли-небудь побачитися з Вами, а тому прощайте”.

Сорому й розпачу юнкера не було, здавалося, межі, але час лікує всі рани. Александров виявився “убраним” на самий, як ми зараз говоримо, престижний бал – у Єкатерининському інституті. Це не входило в його різдвяні плани, але Дрізд не дозволив міркувати, і слава Богові. Довгі роки із завмиранням серця буде згадувати Александров скажену гонку серед снігів зі знаменитим фотоген Палычем від Знаменки до інституту; блискучий під’їзд стародавнього будинку; гаданого такого ж стародавнім (не старим!) швейцара Порфирія, мармурові сходи, світлі зади й вихованок у парадних платтях з бальним декольте. Тут зустрів він Зиночку Белышеву, від однієї присутності якої світлішав і блищав сміхом саме повітря. Це була теперішня й взаємна любов. І як чудно підходили вони один Одному й у танці, і на Чистопрудном ковзанці, і в суспільстві. Вона була безперечно гарна, але володіла чимсь більше коштовна й рідким, чим краса

Один раз Александров зізнався Зиночке, що любить її й просить почекати його три роки. Через три місяці він кінчає училище й два служить до надходження в Академію генерального штабу. Іспит він витримає, чого б це не коштувало йому. Отоді він прийде до Дмитра Петровичу й буде просити її руки. Підпоручик одержує сорок три рублі на місяць, і він не дозволить собі запропонувати їй жалюгідну долю провінційної полкової дами. “Я почекаю”, – була відповідь

З тої пори питання про середній бал став для Александрова питанням життя й смерті. З дев’ятьома балами з’являлася можливість вибрати для проходження служби підходящий тобі полк. Йому ж не вистачає до дев’ятки якихось трьох десятих через шістку по військовій фортифікації

Але от всі перешкоди переборені, і дев’ять балів забезпечують Александрову право першого вибору місця служби. Але трапилося так, що, коли Берди-Паша викликнув його прізвище, юнкер майже наудачу тикнув в аркуш пальцем і наткнувся на нікому не ведений УНДОМСКИЙ піхотний полк. І от надета новенька офіцерська форма, і начальник училища генерал Анчутин напутствует своїх вихованців. Звичайно в полицю не менш сімдесятьох п’яти офіцерів, а в такому великому суспільстві неминуча плітка, що роз’їдає це суспільство. Так що коли прийде до вас товариш із новиною про товариша X., те обов’язково запитаєте, а чи повторить він цю новину самому X. Прощайте, пани

И. Г. Животовский


Короткий виклад сюжету роман повести Куприна “Юнкера”