Короткий виклад сюжету – Пастух і пастушка сучасна пастораль

По пустельному степу уздовж залізничної лінії, під небом, у якому важким хмарним маренням проступає хребет Уралу, іде жінка. В очах її коштують сльози, дихати стає усе сутужніше. У карликового кілометрового стовпа вона зупиняється, ворушачи губами, повторює цифру, що значиться на стовпчику, сходить із насипу й на сигнальному кургані відшукує могилу з пірамідкою. Жінка опускається на коліна перед могилою й шепотить “Як довго я шукала тебе!”

Наші війська добивали майже вже задушене угруповання німецьких військ, командування якого, як і під Сталінградом, відмовилося прийняти ультиматум про беззастережну капітуляцію. Взвод лейтенанта Бориса Костяева разом з іншими частинами зустрів супротивника, що проривається. Нічний бій за участю танків і артилерії, “катюш” був страшним – по натиску збожеволілих від морозу й розпачу німців, по втратах по обидва боки. Відбивши атаку, зібравши вбитих і поранених, взвод Костяева прибув у найближчий хутір на відпочинок

За лазнею, на снігу, Борис побачив убитих залпом артпідготовки старого й бабу. Вони лежали, прикриваючи один одного. Місцевий житель, Хведор Хвомич розповів, що вбиті приїхали на цей український хутір

З Поволжя в голодний рік. Вони пасли колгоспну худобу. Пастух і

Пастушка. Руки пастуха й пастушки, коли їх ховали, розчепити не змогли. Боєць Ланцов неголосно прочитав над старими молитву. Хведор

Хвомич зачудувався тому, що червоноармієць знав молитви. Сам він їх забув, у молодості ходив у безбожниках і старих цих агітував ліквідувати ікони. Але вони його не послухалися…

Солдати взводу зупинилися в будинку, де господаркою була дівчина Люся. Вони відігрівалися й пили самогонку. Всі були стомлені, п’яніли і їли картоплю, не п’янів лише старшина Мохнаков. Люся випила разом з усіма, сказавши при цьому: “З поверненням вас… Ми так вас довго чекали. Так довго…”

Солдати по одному укладалися спати на підлозі. Ті, хто ще зберігав у собі сили, продовжували пити, є, жартувати, згадуючи мирне життя. Борис Костяев, вийшовши в покрову, почув у темряві метушню й зривистий голос Люси: “Не потрібно. Товариш старшина…” Лейтенант рішуче припинив домагання старшини, вивів його на вулицю. Між цими людьми, які разом пройшли багато боїв і негоди, спалахнула ворожнеча. Лейтенант грозив пристрілити старшину, якщо той ще раз спробує скривдити дівчину. Розсерджений Мохнаков пішов в іншу хату

Люся покликала лейтенанта в будинок, де всі солдати вже спали. Вона провела Бориса на чисту половину, дала свій халат, щоб він переодягся, і приготувала за грубкою корито з водою. Коли Борис помився й ліг у постіль, віка його самі собою налилися вагою, і сон наліг на нього

Ще до світанку командир роти викликав лейтенанта Костяева. Люся навіть не встигла випрати його форму, чим була дуже розстроєна. Взвод одержав наказ вибити фашистів із сусіднього села, останнього опорного пункту. Після короткого бою взвод разом з іншими частинами зайняв Село. Незабаром туди прибув командуючий фронтом зі своєю свитою. Ніколи раніше Борис не бачив близько командуючого, про яке ходили легенди. В одному із сараїв знайшли німецького генерала, що застрелився. Командуючий наказав поховати ворожого генерала з усіма військовими почестями

Борис Костяев повернувся із солдатами в той самий будинок, де вони ночували. Лейтенанта знову зморив міцний сон. Уночі до нього прийшла Люся, його перша жінка. Борис розповідав про себе, читав листа своєї матері. Він згадував, як у дитинстві мати возила його в Москву й вони дивилися в театрі балет. На сцені танцювали пастух і пастушка. “Вони любили один одного, не соромилися любові й не боялися за неї. У довірливості вони були беззахисні”. Тоді Борисові здавалося, що беззахисні недоступно злу…

Люся слухала затамувавши подих, знаючи, що така ніч уже не повториться. У цю ніч любові вони забули про війну – двадцятилітній лейтенант і дівчина, що була старше його на один військовий рік

Люся довідалася звідкись, що взвод пробуде на хуторі ще двоє доби. Але ранком передали наказ ротного: на машинах доганяти основні сили, що пішли далеко за супротивником, що відступив. Люся, убита раптовим розставанням, спочатку залишилася в хаті, потім не витримала, наздогнала машину, на якій їхали солдати. Не соромлячись нікого, вона цілувала Бориса й із працею від нього відірвалася

Після важких боїв Борис Костяев просився в замполіта у відпустку. І замполіт уже було зважився відправити лейтенанта на короткострокові курси, щоб той міг на добу заїхати до улюбленого. Борис уже представляв свою зустріч із Люсей… Але нічого цього не відбулося. Взвод навіть не відвели на переформування: заважали важкі бої. В одному з них геройски загинув Мохнаков, із протитанковою міною у вещмешке кинувшись під німецький танк. У той же день Бориса ранило осколком вплечо.

У медсанбаті народу було багато. Борис подовгу чекав перев’язок, ліків. Лікар, оглядаючи рану Бориса, не розумів, чому цей лейтенант не йде на виправлення. Туга з’їдала Бориса. Один раз уночі лікар зайшов до нього й сказав: “Я призначив вас на евакуацію. У похідних умовах душі не лікують…”

Санітарний поїзд відвозив Бориса на схід. На одному з полустанків він побачив жінку, схожу на Люсю… Санітарка вагона Орися, придивляючись до молодого лейтенанта, дивувалася, чому йому з кожним днем стає усе гірше й гірше.

Борис дивився у вікно, жалував себе й поранених сусідів, жалував Люсю, що залишилася на пустельній площі українського містечка, старого й бабу, закопаних у городі. Осіб пастуха й пастушки він уже не пам’ятав, і виходило: схоже вони на матір, на батька, на всіх людей, яких він знав колись…

Один раз ранком Орися прийшла вмивати Бориса й побачила, що він умер. Його поховали в степу, зробивши пірамідку із сигнального стовпчика. Орися горестно покачала головою: “Така легеня поранення, а він умер…”

Послухавши землю, жінка сказала: “Спи. Я піду. Але я повернуся до тебе. Там уже ніхто не має сил розлучити нас…”

“А він, або те, що було їм колись, залишився в безмовній землі, обплутаний коріннями трав і квітів, що затихли до весни. Залишився один – посередині Росії”.


Короткий виклад сюжету – Пастух і пастушка сучасна пастораль