Короткий переказ роману Набокова “Справжнє життя Себастьяна Найта”

“Себастьян Найт народився тридцять першого грудня 1899 року в колишній столиці моєї батьківщини” – от перша фраза книги. Вимовляє її зведений молодший брат Найта, позначений у романі буквою “В.”. Себастьян Найт, знаменитий письменник, виходець із Росії, що писав по-англійському, умер у січні 1936 р. у лікарні паризького пригорода Сен-Дамье. В. відновлює справжнє життя брата, збираючи її по шматочках, – так на очах читача створюється цей заплутаний і складний (на перший погляд) роман

У В. із Себастьяном загальний батько, офіцер російської гвардії. Першим шлюбом він був одружений на химерній, неспокійній англійці Вірджинії Найт. Закохавшись (або вирішивши, що закохалася), вона кинула чоловіка із чотирирічним сином на руках. В 1905 р. батько женився знову, і незабаром на світло з’явився В. Шестирічна різниця у віці для дітей особливо значима, і в очах молодшого брата старший з’являвся істотою обожненим і загадковим

Вірджинія вмерла від серцевого приступу в 1909 р. Через чотири роки батько, смішно сказати, затіяв через неї дуель, був важко Себастьян і у Творчості своєму прибігав до пародії, “як до свого роду підкидній дошці, що дозволяє злітати у вищі сфери серйозних емоцій”.

У конторі Гудмена В. випадково знайомить із Элен Пратт: вона дружить із улюбленої Себастьяна Клэр Бишоп. Історія цієї любові вибудовується з картин, які В. уявив після зіставлення оповідань Пратт із оповіданнями ще одного друга Себастьяна (поета П. Дж. Шелдона). Крім того, В. випадково побачив на лондонській вуличці замужню й вагітну Клэр, їй призначено вмерти від кровотечі. З’ясовується, що зв’язок їх тривала біля шести років (1924- 1930). За цей час Себастьян написав два перших романи (“Призматичний фацет”1 і “Успіх”, доля якого відповідала його назві) і три оповідання (вони будуть видані в книзі “Потішна гора” в 1932 р.). Клэр була ідеальною подругою для молодого письменника – розумної, чуйної, з уявою. Вона навчилася друкувати й у всьому допомагала йому. Ще в них був маленький чорний бульдожик… В 1929 р. за порадою лікаря Себастьян виїхав підлікувати серце на курорт у Блауберг (Ельзас). Там він закохався, і на цьому їхні відносини із Клэр закінчилися

У самій автобіографічній книзі Себастьяна “Загублені речі”, початої їм у той час, є лист, яке можна прочитати як звертання до Клэр: “Мене увесь час здається, що в любові є якась таємна вада… Я не перестав любити тебе, але тому, що я не можу, як колись, цілувати твоя мила похмура особа, нам потрібно розстатися… Я ніколи тебе не забуду й ніким не зможу замінити… з тобою я був щасливий, тепер я нещасливий з іншої…” Протягом майже всієї другої половини роману В. зайнятий пошуками цієї іншої жінки, – йому здається, що, побачивши ee і поговоривши з нею, він довідається про Себастьяне щось важливе. Хто вона? Відомо, що в Лондоні Себастьян одержував листи, написані по-російському, від жінки, що зустрів у Блауберге. Але, виконуючи посмертну волю брата, В. спалив всі його паперу

Поїздка В. у Блауберг нічого не дає, зате по дорозі назад йому зустрічається дивний чоловічок (здається, він вийшов прямо з оповідання Себастьяна “Виворіт Місяця”, де допомагав невдачливим мандрівникам), Чоловічок дістає для В. список постояльців готелю “Бомон” у Блауберге за червень 1929 р., і він відзначає чотири жіночих імена – кожне з них могло належати коханій брата. В. відправляється по адресах

Фрау Элен Герштейн, витончена ніжна єврейка, що живе в Берліні, ніколи не чула про Себастьяне Найте. Зате в неї в будинку В. знайомить із однокашником Себастьяна (“як би це сказати… вашого брата в школі не дуже-те дарували…”); однокашник виявляється старшим братом першої любові Себастьяна – Наташи Розановой.

У будинку мадам де Річкової в Парижі В. застає Пал Палича Річкового і його кузена Чорного (дивна людина, що вміє грати на скрипці коштуючи на голові, розписуватися нагору ногами й т. п.). Виявляється, Ніна Річкова – перша дружина Впав Палича, з якої він давно розійшовся. Зважаючи на все, це особа ексцентрична, химерних і схильна до авантюр. Сумніваючись у тім, що жінка такого типу могла захопити Себастьяна, В. направляється у фешенебельний квартал Парижа – там живе ще одна “підозрювана”, Элен фон Граун. Його зустрічає мадам Лесерф (“маленька, тендітна, блідолиця дама із гладкими темними волоссями”), що назвалося подругою фон Граун. Вона обіцяє В. дізнатися всі що можна. (Для очищення совісті В. відвідує і якусь Лідію Богемскую, оказавшуюся, на жаль, літньою, товстою й вульгарною особою.)

Наступного дня мадам Лесерф (біля її на софі притулився старий чорний бульдожик) розповідає В., як її подруга зачарувала Себастьяна: по-перше, він їй сподобався, а крім того, здалося забавним змусити такого інтелектуала займатися з нею любов’ю. Коли він нарешті усвідомив, що не може жити без її, вона зрозуміла, що більше не може виносити його розмов (“про форму попільниці” або “про кольори часу”, наприклад), і кинула його. Почувши все це, В. ще більше хоче зустрітися з фон Граун, і мадам Лесерф запрошує його на уик-энд до себе в Село, обіцяючи, що загадкова дама неодмінно приїде туди.

У величезному, старому, запущеному будинку гостюють якісь люди, складним образом зв’язані один з одним (зовсім як в “Призматичному фацеті”, де Себастьян пародіював детектив). Міркуючи про таємничу незнайомку, В. раптом почуває потяг до мадам Лесерф. Начебто у відповідь вона повідомляє, як колись поцілувала чоловіка тільки за те, що він умів розписуватися нагору ногами… В. згадує кузена Чорного й все розуміє! Щоб перевірити свій здогад, він тихо по-російському вимовляє за спиною в мадам Лесерф: “А в її на шиї павук”, – і мнима француженка, а насправді – Ніна Річкова, негайно хапається рукою за шию. Без усяких пояснень В. їде

В останній книзі Себастьяна “Неясний асфодель” персонажі є на сцену й зникають, а головний герой протягом усього оповідання вмирає. Ця тема сходиться тепер з темою книги “Справжнє життя Себастьяна Найта”, що на наших очах майже дописує В. (не випадково із всіх книг брата ця, мабуть, його улюблена). Але згадує, як у середині січня 1936 р. одержав від брата тривожний лист, написаний, як не дивно, по-російському (Себастьян волів писати листа по-англійському, але цей лист він починав як лист до Ніни). Уночі В. бачив надзвичайно неприємний сон – Себастьян кличе його “останнім, наполегливим закликом”, от тільки слів не розібрати. Увечері наступного дня прийшла телеграма: “Стан Себастьяна безнадійно…” З більшими колотнечами В. добирався до Сен-Дамье. Він сидить у палаті сплячого брата, слухає його подих і розуміє, що в ці хвилини довідається Себастьяна більше, ніж коли-небудь,. Однак відбулася помилка: В. потрапив не в ту палату й провів ніч у постелі чужої людини. А Себастьян умер за день до його приїзду

Але “будь-яка душа може стати твоєї, якщо ти вловиш ee звої й підеш їм”. Загадкові слова наприкінці роману: “Я – Себастьян Найт або Себастьян Найт – це я, або, може бути, ми обоє – хтось іншої, кого жоден з нас не знає”, – можна витлумачити як те, що обоє брата – це різні іпостасі справжнього автора “Справжнього життя Себастьяна Найта”, тобто Володимира Набокова. Або, може бути, краще залишити їх нерозгаданими

В. А. Шохіна

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.



Короткий переказ роману Набокова “Справжнє життя Себастьяна Найта”