Коротка біографія В. Симоненка

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935-1963)

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його були колгоспники. Усе дитинство минуло на селі; випали на його долю і важкі воєнні та повоєнні часи: бачив самотніх жінок, що залишилися без чоловіків, синів, людей, що втратили всю рідню, дітей-сиріт.

1952 р. закінчив середню школу в Тарандинцях і вступив на факультет журналістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його. Працював у “Черкаській правді”, “Молоді Черкащини”, “Робітничій газеті”.

Перша збірка “Тиша і грім”, що вийшла 1962 р., була виливом серця чистого і довірливого юнака, захопленого повівами хрущовської “відлиги”. Вірші Василя Симоненка вражають не надзвичайним експериментаторством з формою вірша, які ми віднайдемо в інших поетів, а винятковою сердечністю і теплотою, душевністю і заглибленням у загальнолюдські проблеми. Збірку схвально сприйняли критика і читачі.

Разом з іншими талановитими представниками українського молодого покоління Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Разом з Аллою Горською він обходив десятки сіл і розпитував людей. Так були віднайдені таємні братські могили на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі. До київської міськради було надіслано лист із проханням оприлюднити ці місця і встановити меморіали загиблим. Прохання було зігнороване.

А далі свободу творчості почали поступово обмежувати. У своєму щоденнику 3 вересня 1963 р. Василь Симоненко пише: “Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані організації стають ще зухвалішими і бездарнішими. “Літературна Україна” каструє мою статтю, “Україна” знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші в “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”… “

І ось влітку 1963 року сталася дуже страшна своєю незрозумілістю подія. Василя Симоненка було затримано на залізничному вокзалі в Черкасах під час дріб’язкової сварки з буфетницею, яка передчасно зачиняла буфет. Потім він чомусь опинився в камері затриманих лінійного відділення міліції. Пізніше хлопець розказував друзям, яким чином його там “учили”. Після того випадку Василь весь час страждав на болі в попереку, які лікарі були не в змозі полегшити. Помер він 14 грудня 1963 р. Поет прожив лише 28 років.

З великими труднощами друзям В. Симоненка вдалося надрукувати його твори: 1964 р. – “Земне тяжіння”, 1965 р. – збірку новел “Вино з троянд”, 1966 р. – “Поезії”, 1981 р. – “Лебеді материнства”.

Твори Василя Симоненка наповнені юнацьким моральним максималізмом: чорне завжди залишається чорним, якої б подоби воно не набувало. Поетові боліли страждання кожної, як тоді казали, “маленької людини”. Для нього “маленьких” не було. Турбували його проблеми майбутнього, можливість виродження людини, але він завжди вірив у людські сили (“Кирпатий барометр”).

Вірші Василя Симоненка завдяки гостроті своєї проблематики і зараз, через кілька десятиліть після його смерті, залишаються актуальними.



Коротка біографія В. Симоненка