Кирик – Народні казки

КИРИК

В одному селі жив собі Кирик-мужичок. Стала Кирикові велика біда: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити;

Ніхто не хоче – ніколи. Пішов Кирик до попа.

– Прийшов до вашої милості, щоб йшли дитя хоронити.

– А є у тебе, Кирику, карбованець?

– Нема, – каже.

Не хоче піп дитину хоронити. Прийшов додому Кирик, плаче – ніхто його не слуха. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик ямку, дивиться – йде дідок:

– Здоров був, Кирику! Що ти тут робиш?

– Сталась мені велика біда: умерла в жнива дитина: ніхто не хоче яму копати, то сам копаю.

– Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною!

Прийшли вони на долинку.

– Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.

Став копати Кирик ямку на дитинку, викопав зі срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у місто, купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до попа, вийняв на стіл грошей сорок карбованців.

– Прошу, батюшко, дитину хоронити з собором!

– Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду.

Не дійшов Кирик додому, як уже іде дванадцать попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором хоронить, як купецького сина. Поховали дитину і сіли трапезувати. Піп хоче спитати Кирика, де-то він грошей дістав. А попадя і каже попу:

– Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається – не станеш його сповідать.

Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, як він добув грошики.

– Які ти гріхи маєш?

– Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.

– Ні, я чув, що у тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив…

– Ні, батюшко!

– Ну, не признаєшся, ступай проч з моїх очей.

Приступає знов Кирик, нахилився піп і питає знов.

– Так, – каже, – правда, батюшко, знайшов я казанець.

– Я це знаю, – каже батюшка, – але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебен, то мені буде часточка, тобі часточка, і на церкву часточка.

– Добре, – каже, – нехай і буде так.

Одправив піп вечерню, приходить додому.

– А що? – каже попадя.

– Знаю вже, де Кирик грошей набрав.

І розповів їй усе.

– Почекай, – каже, – не йди до нього: я так зроблю, що всі гроші будуть твої.

Побігла попадя до шевця і випросила в нього шильце і дратви. Прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги – на руки, задні ноги – на попові ноги, роги на голову. Обшила попа шкурою, зробила з нього чорта.

– Іди тепер до Кирика та постукай у вікно, він ще не спить, й скажи: “Ага! Забрав мої гроші, та й ще хочеш дать попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь цей дім рознесу і всі душі заберу”, – то він тебе злякається і віддасть гроші.

Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився – а місячно, – думає, що диявол.

– Що тобі, нечиста сило, треба?

– Ага! – говорить піп. – Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу.

– Почекай, – каже Кирик, – я тебе боюся. Я тобі оддам їх через двері…

Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взять той котельчик, а він попові до руки приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру – стала з попа кров бігти. Шкура приросла, і став з попа чорт…



Кирик – Народні казки