Ізосинтаксизм

Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування:

Був такий день,

Коли не можна нічого тягти з лісу,

Бо прилізе гадина додому.

Були такі слова,

Які вимовляти умів сліпий,

Викликаючи гадину з-під хати, –

Убити її.

Була така гадина,

Яка ховалася від холоду в печі

І серед ночі цокала, як годинник (В. Герасим’юк).

І. притаманний народній пісні, найбільше він характерний для дум. Елементи І. вживаються подеколи і в прозі задля увиразнення художнього мовлення.


Ізосинтаксизм